Твердиня. Максим Кидрук
Читать онлайн книгу.
до келиха. – Подивіться на брили. Вони різні: як за розміром – від порівняно невеликих до грандіозних багатотонних блоків, так і за формою – трапляються як пласкі, так і вигнуті грані. У той же час між валунами не знайдеться ані просвіту, ані шпарки, куди б пролізла мураха. Вони настільки тісно підігнані, що нагадують шматочки пазла. Вражає? Але ще більше вражає те, що у нашої цивілізації немає засобів, які могли б створити подібне. Жоден сучасний інструмент не здатен обробити камінь аж так досконало.
Лео роздивлявся полігональну кладку Саксайуамана:
– Та ну…
– Це правда! Жоден із відомих методів обробки каміння не дозволяє відшліфувати брили так, щоб їхні грані ідеально пасували одна до одної! Припустімо, можна витратити купу часу і наглянсувати два окремі блоки так, що між ними не буде мікронного зазору. Але десять, сотню, тисячу каменів? А цілу стіну? – Художник у запалі ляснув долонею по столу, ледь не перекинувши келих. – Мине мільйон років, перш ніж вдасться створити щось подібне.
Українець переводив погляд із фотографії на Ґуннара і назад.
– Але Саксайуаман усе-таки збудовано…
– Правильно. – Швед загадково посміхнувся. Цього разу посмішка вийшла кращою. – У мене є ще кілька знімків. – Ґуннар Іверс видобув інші фотографії, на всіх були руїни Саксайуамана, відзняті з різних ракурсів. – Дивіться уважно. Окремі кам’яні блоки важать шістдесят тонн і сягають розмірів будинку. Але навіть вони оброблені так майстерно, наче це пластилін, а не граніт. Хочу, щоб ви усвідомили, наскільки технологічно досконалим є Саксайуаман. Навіть якщо судити мірками постіндустріальної епохи.
Левко вглядався у фотографії, по черзі передаючи їх Семену. Ґуннар вів далі:
– А тепер гляньте сюди. – На столі з’явилося ще кілька світлин. – Це славнозвісне Мачу-Пікчу… – Лео впізнав найвідоміші інкські руїни. – Помічаєте різницю?
Сьома невиразно проказав:
– Ну, камені трохи менші.
– І все?
– Має бути щось іще?
Схилившись над знімком Мачу-Пікчу, Левко обдивлявся стіни ступінчастих святилищ.
– Дивіться уважніше, – перейшов на шепіт Ґуннар. – Невже ви не помічаєте, що це зовсім інша стіна?
Брили, з яких складені мури Саксайуамана, не схожі між собою, однак усі вони мають полігональну форму в перетині. Їхні грані гладенькі, наче після обробляння на верстаті. У той же час камені, з яких збудовано храми й тераси на Мачу-Пікчу, виглядали… звичайним камінням. Звісно, їх теж обробляли, обтесували, але обруби лишались нерівними, граней, як таких, не було. Не знайшлося жодного каменя, який би «ліпився» впритул до сусіднього в кладці, як це було на знімках Саксайуамана. Стіна Мачу-Пікчу – і це було цілком очевидно – нагадувала недбало накидану купу каміння.
– В принципі, так, – сказав Левко.
– Це різні технології, – пояснив старий. – Ті, хто зводив Саксайуаман, якимось немислимим способом обробляли колосальні брили, після чого складали з них стіну, наче з кубиків конструктора