Твердиня. Максим Кидрук
Читать онлайн книгу.
зваживши все, заговорив:
– Я, мабуть, буду проти. Це все ж таки джунглі. – Насправді Сьома думав зовсім не про небезпеки тропічного лісу, а про те, що звести разом в одній мандрівці Левка, Ґрема і Сатомі рівнозначно самогубству. Це все одно що притягти з собою в Мадре-де-Діос кілька баночок нітрогліцерину і по дорозі витанцьовувати самбу, використовуючи їх замість бубнів.
– Двоє проти двох, – засяяла Сатомі, – а оскільки, джентльмени, я претендую на місце у вашій команді, значить, мій голос також повинен враховуватись, нехай і не нарівні з вашими, але хоча б на половину чи на чверть, гадаю, це буде справедливо. І я голосую сама за себе! Отже, два з четвертиною проти двох, і я їду з вами в Перу.
Ґрем з Яном розсміялись.
Левко повернувся до Сьоми і заговорив російською:
– От уперта коза!
Семен поправив окуляри і зосереджено кивнув.
– Агов! Так нечесно! – обурилась японка. – Ану переходьте на англійську! Що ти сказав? – накинулась на Левка. – Що ви задумали?
– Це помилка… – опустивши підборіддя, проказав українець.
– То ви берете мене? – Вона штовхнула Левка кулачком.
– Так, ми згодні, – підсумував Семен. – Ти повинна найближчим часом докупити квиток, сама підшукати намет і наплічник, скинутись на туристичний GPS-навігатор і хавку (але то вже перед дорогою)… Спальник у нас для тебе є.
– Ура-а-а! – застрибала Сатомі, по черзі поцілувавши кожного з хлопців. – Дякую! От побачите, зі мною не буде проблем.
Сьома і Лео посиділи ще трохи, почекали, поки друзі розійдуться, і тільки тоді встали з-за столу. Вийшовши на широкий ґанок бібліотеки, вони, не змовляючись, перезирнулися.
– Що думаєш? – буркнув Левко.
– Це все через той грьобаний п’ятий спальник, – сказав росіянин. – Нормально так зекономили…
Без дурні: Лео думав так само.
XIX
8 квітня 2012 року, 20:20 (UTC+1)
«Kista Galleria», район Шиста, Стокгольм
Левко нетерпляче совав телефоном біля вуха, слухаючи довгі гудки і неуважно водячи очима по вітринах найбільшого у Стокгольмі торговельного центру. Поряд, устромивши руки в кишені, крокував Сьома. Гудки линули хвилину, після чого мобілка писнула і на екрані висвітилось «Абонент Graham Kelly не відповідає». Ґрем третій раз поспіль не відповідав на дзвінок.
– Дивно… – сам до себе прошепотів українець, позираючи на годинник.
– Ти чого йому так надзвонюєш? Щось термінове?
Залишивши за спиною зал із фаст-фуд-ресторанчиками, від яких апетитно повіювало турецькими, тайськими та індійськими спеціями, Левко, не дивлячись на товариша, спитав:
– Що у них із Ґремом?
– Тобто? – придуркувато уточнив Сьома, хоча обоє знали, про що питання.
– Що між Ґремом і Сатомі?
– Ну-у, не знаю. – Семену не хотілося брехати, а думку про те, що напівправда – це та сама брехня, він старанно заштовхував на задвірки свідомості.
«Він не сказав “нічого”», – розривною кулею торохнуло