Твердиня. Максим Кидрук
Читать онлайн книгу.
тому ключове питання нашої розмови: ти хочеш поїхати в Перу шукати Паїтіті?
– Таке питаєш, чувак! Звісно, хочу!
– Тоді ти маєш попередити америкоса. – Від Ропстена, де живе Янів дядько, рукою подати до Берґшамри, прикинув Семен. У найгіршому випадку чех може рвонути бігом і все одно примчить швидше за українця. – Підривай свою гепу і вперед – рятуй нашу поїздку.
– Тільки я не вдома, старий. Я біля Сканстула.[68]
– От, бляха, невезуха. – Сьома почав лаятися, що зазвичай траплялося з ним рідко. Він відновив у пам’яті карту стокгольмського метро, вираховуючи, скільки станцій від метро «Сканстул» до «Берґшамри». Менше, ніж від станції «Шиста», але не набагато, крім того, на Т-Централен Яну доведеться пересідати із зеленої на червону гілку, через що (враховуючи чималий інтервал, із яким курсують потяги у вечірні години) чех може «впасти» на той самий «червоний» поїзд, що й Левко. Це не підходить, але… іншого варіанту наразі немає. – Як далеко ти від метро?
– П’ять хвилин ходу, – швидко відказав чех. – Та це не має значення, я на колесах.
– Ти на ве́лику?
– Ага.
– О! Скільки знадобиться часу, щоб дістатися будинку на Берґшамрі?
Секунд п’ять чех обмірковував маршрут.
– Хвилин тридцять, якщо крутитиму педалі як Армстронґ.
– Тоді крути їх, Яне. Крути їх як два Армстронґи, щоб очі на лоба повилазили.
– Стривай, а що мені сказати Ґрему? Типу, чувак, не трахай Сатомі, бо сюди їде Лео? Навіть якщо все буде о’кей на дорозі, я приїду за лічені хвилини до появи українця.
– Їдь! – крикнув у трубку Семен. – За півгодини я щось придумаю. – І припинив розмову.
Сьома тинявся по «Kista Galleria», забрів у спортивний бутік, але думки витали далеко від того місця, де він перебуває. Через десять хвилин він усвідомив, що вчинив нерозумно: якщо їхати не на метро, то «Kista Galleria» ближче до Берґшмари, ніж Сканстул. Йому слід було їхати самому! Хлопець вибіг із торговельного центру і помчав до стоянки таксі. Не пожалкувавши трьохсот крон, вирішив їхати в Берґшамру наввипередки Янові.
У цей час Левко викотився з поїзда метро на найнижчому рівні станції Т-Централен[69] і піднявся на рівень вище, чекаючи потяга, що прямував до «Mörby centrum», кінцевої станції на одній з «червоних» гілок метрополітену.
XX
Сьома подзвонив Янові з таксі:
– Їдеш?
У динаміку чулося натужне дихання чеха, яке зрідка затирав шум машин.
– Їду.
– Де ти?
– Проминув Стадіон.[70] Кажи бігом, що хочеш.
– Я придумав, що треба зробити, коли приїдеш до Ґрема. – Водій автомобіля, неначе знущаючись, їхав немислимо повільно, насолоджуючись кожним вивертом дороги.
– Ну?
– Якщо часу, щоб усе пояснити, буде мало, тобто якщо Лео буквально дихатиме тобі в спину… – І Семен коротко виклав суть задумки.
Тонко вискнули велосипедні гальма.
– Ти здурів! – обурливо закричав Ян Фідлер. – Я не згоден! Це збочення!
– Яне, треба, –
Skanstull – станція метро, а також район довкола неї в південній частині Стокгольма.
T-Centralen – центральний транспортний вузол Стокгольма, в якому сходяться всі гілки метро (триповерхове підземелля), лінії pendeltág’ів, автобусні маршрути і міжміські потяги.
Метро «Стадіон» знаходиться за три станції від «Берґшамра».