---

Скачать книгу

---

Правда, на другому курсі я кинув університет.

      – І? – очікувально вигнув брову Айк.

      Тепер уже Ґрем розвів руками.

      – І грошей мені більше не дають, – зітхнув.

      – За що ж ти живеш? – здивувалася Меґан.

      – Викладаю англійську.

      Дівчина хіхікнула:

      – Добре бути американцем.

      – А шведки як? Класні? – нібито ховаючись від Меґан, підморгнув Айк.

      – Я все чую! – Вона вліпила хлопцю потиличника.

      Айк втиснув шию і засміявся.

      – Божественні! – прицмокнув Ґрем (Едді та Ленс загикали). – Але японки кращі. – Мулат покосився на Сатомі.

      Сатомі зашарілася.

      – Де Нейт? – нараз стрепенувся Ленс, окинувши поглядом залу.

      – Мабуть, пішов у місто, – кинув Едді. – Як завжди по пійло.

      – О-о-ох, – простогнала Сатомі, – як він може пити на такій висоті?

      Меґан з Айком перезирнулися.

      – Ну, ми третій день у Куско, – зауважив хлопець. – Адаптувались.

      – І ти не знаєш Нейта, – прищурившись, доказала чорноока американка. – Він, якщо не увіллє в себе чогось, що горить, робиться скаженим.

      – Він завжди скажений, – пробасив з-за її спини Ленс.

      Решта відповіли одностайним реготом.

      Левку шалено хотілося спати, але він не йшов, похнюплено спостерігаючи, як Ґрем і Сатомі розважаються, влившись у нову компанію.

      Впадало в очі, що, незважаючи на тісноту, люди за столом розділились на два гурти. До першого входили Айк і його приятелі – вісімнадцяти-двадцятирічні янґстери,[74] ще вчора шмаркаті тинейджери, для багатьох з яких подорож у Перу стала першим вильотом за межі Сполучених Штатів. Другий складався з більш зрілих хлопців та дівчат віком від двадцяти восьми до тридцяти двох років. Ззовні значні відмінності не проступали, і перші й другі були підтягнутими, засмаглими, хлопці – з відпущеними бородами. Розбіжності пробивались у деталях: старша група мала дорожчі, хоч і не найновіші смартфони («iPhone 4S», «Samsung Galaxy S II»), дорогі фотоапарати, планшетні комп’ютери; молодші користувалися дешевими і більш популярними серед молоді телефонами, з їх кишень стирчали звичайні «мильниці», а планшетів не було взагалі. Різнився також одяг. Молодші шукали компроміс між зручністю і стилем. Одяг мав хай трохи, та все ж підкреслювати належність до тієї чи іншої субкультури. Старшим же було начхати, як вони виглядають. Вони в Андах, у Перу, а значить, вдяганка мусить відповідати двом головним вимогам: зручна – раз, тепла – два. Все решта не має значення.

      Пірсингу й татуювань на відкритих частинах тіла вистачало і в тих, і в тих.

      – А це хто? – Ґрем стрельнув поглядом в інший кут стола.

      – Що? – не розчув Айк.

      – Вони з вами?

      Айк заперечно похитав головою і зневажливо цвіркнув, прикрившись долонею:

      – Кануки.[75]

      – А-а. – Ґрем багатозначно посміхнувся.

      – Туристична група. Завтра вирушають по Дорозі Інків до Мачу-Пікчу.[76]

      Раптово канадці засміялися і заляскали долонями по столу. Кануків

---

Скачать книгу