31.[80] Боги, почувши, зашатались,

      Із неба виткнули носи,

      Дивитись на бійців хватались,

      Як жаби літом із роси.

      Ентелл там сильно храбровався,

      Аж до сорочки ввесь роздягся,

      Совав Даресу в ніс кулак.

      Дарес ізвомпив сіромаха,

      Бо був Ентелл непевна птаха,

      Як чорноморський злий козак.

      32.[81] Венеру за виски хватило,

      Як глянула, що там Дарес;

      Їй дуже се було не мило,

      Сказала: «Батечку Зевес!

      Дай моєму Даресу сили,

      Йому хвоста щоб не вкрутили,

      Щоб він Ентелла поборов.

      Мене тогді ввесь світ забуде,

      Коли Дарес живий не буде;

      Зроби, щоб був Дарес здоров».

      33.[82] Тут Бахус п’яний обізвався,

      Венеру лаяти почав,

      До неї з кулаком совався,

      І так ісп’яна їй сказав:

      «Пійди лиш ти к чортам, плюгава,

      Невірна, пакосна, халява!

      Нехай ізслизне твій Дарес,

      Я за Ентелла сам вступлюся,

      Як більш сивухи натягнуся,

      То не заступить і Зевес.

      34. Чи знаєш, він який парнище?

      На світі трохи єсть таких,

      Сивуху так, як брагу, хлище,

      Я в парубках кохаюсь сих.

      Уже заллє за шкуру сала,

      Ні неня в бразі не скупала,

      Як він Даресові задасть.

      Уже хоть як ти не вертися,

      З своїм Даресом попростися,

      Бо прийдеться йому пропасть».

      35. Зевес до речі сей дочувся,

      Язик на силу повернув,

      Він од горілки весь обдувся

      І грімко так на їх гукнув:

      «Мовчіть!.. чого ви задрочились?

      Чи бач, у мене розходились!

      Я дам вам зараз тришия!

      Ніхто в кулачки не мішайтесь

      Кінця од самих дожидайтесь, –

      Побачим, – візьметь то чия?»

      36.[83] Венера, облизня піймавши,

      Слізки пустила із очей,

      І, як собака, хвіст піджавши,

      Пішла к порогу до дверей

      І з Марсом у куточку стала,

      З Зевеса добре глузовала;

      А Бахус пінненьку лигав,

      Із Ганімедова пуздерка

      Утер трохи не з піввідерка;

      Напивсь – і тілько що кректав.

      37.[84] Як між собой боги сварились

      В раю, попившись в небесах;

      Тогді в Сіцілії творились

      Великі дуже чудеса.

      Дарес од страху оправлявся

      І до Ентелла підбирався,

      Цибульки б дать йому під ніс.

      Ентелл од ляпаса здригнувся,

      Разів із п’ять перевернувся,

      Трохи не попустив і сліз.

      38.[85] Розсердився і роз’ярився,

      Аж піну з рота попустив,

      І саме в міру підмостився,

      В висок Дареса затопив:

      З очей аж іскри полетіли,

      І очі ясні соловіли,

      Сердешний об землю упав.

      Чмелів довгенько дуже слухав

      І землю носом рив і нюхав,

      І дуже жалібно