Ще замолоду він з натхненням узявся працювати директором будинку культури й так організував там роботу, що той будинок став справжнім клубом зацікавлень. З’явилися гуртки, закружляла молодь у танці, і майже всі потяглися до кінозали. Тільки-но країну облітала реклама фільмів, що от-от мають вийти на екрани, як у його кінозалі вони вже йшли. Він умів домовитися з жінками з кінопрокату. Завжди був уважний до них, не забував привезти ні перших суниць, ні яблук зі свого садка. Американські стрічки крутили тут не на стареньких масових кінопроекторах, а на списаній апаратурі з кіностудії – от і поспішали люди до цього будинку культури, що став справжнім культурним осередком. Лекції, виставки, олімпіади художньої самодіяльності, танці, гуртки, спортзал, кіно… Він цілком віддавався роботі, з усім запалом своєї працьовитої натури, зробивши все, що тільки можна було зробити.

      У нього – дім, дочка, жінка, яку він думав любити все життя, а от сім’ї нема. Кожне живе, як собі знає, і кожне самотужки йде до своєї мети. Принаймні їм так здається. Мрії – це ще не мета. Вони просто живуть, як випадає, і кожне за чимось сумує.