Війни художників. Станіслав Стеценко
Читать онлайн книгу.
у формі співробітників НКВС на делегацію німецьких художників у Москві. Свентісон вважає, що ця провокація може стати підставою для удару німецького угруповання, що розташоване у Польщі по позиціях Червоної армії.
Повернув Молотову. Сказав:
– Я не вірю, що Гітлер виступить проти нас. Думаю, що той твій швед пошив у дурні Майського. Що говорять про дії Німеччини в Європі?
Високим чолом Молотова пробігли зморшки:
– Більшість говорить про Данію і Норвегію. Що акція проти них вирішена…
– В’ячеславе, – перебив Молотова Сталін. – Уже півроку лише розмови. Про акції, удари, напади. Через кордон постійно залітають німецькі літаки! Випадковість? Дуже багато таких випадковостей останнім часом! І головне: Адольф не може тримати 140 бойових дивізій без війни, вони розорять Німеччину!
– Йосипе Віссаріоновичу, ви вважаєте, що німці підуть на схід?
– Ні! – гримнув Сталін. – Я так не вважаю! Але нічого й не виключаю. Якщо американський емісар Ворен умовить німців помиритися з Англією, куди вони підуть? Нехай посол Майський переговорить з послами Данії і Норвегії. І сьогодні ж переговорить з кимось, хто знає про переговори Ворена.
– Добре, Кобо. Я зараз накажу це зробити, – Молотов трохи помовчав і наважився-таки поскаржитися на Берію. – Я щойно був у Скліфі…
– Що таке Скліф? – Сталін не визнавав новомодних скорочень.
– Лікарня «швидкої допомоги». Там, де колись була богадільня.
– Знаю цю богадільню. І що?
– Люди Берії вночі намагалися вдертися до нашого дипломата. І він застрелився.
– В’ячеславе… Мене це не цікавить! Мене турбує доля країни! Ми відповідаємо за долю мільйонів! А ти – дипломат! Вирішуй з Лаврентієм. Люди, які за собою ніякого гріха не мають, не стріляються!
Сталін кинув колючий погляд на Молотова, і той квапливо опустив очі.
– Все, ти вільний.
Молотов ледь помітно зблід від такої неочікувано холодної відповіді й, бурмочучи вибачення, боком вийшов з кабінету генсека.
Сталін підняв слухавку. Сказав коротко Поскрьобишеву:
– Берію.
Коли Берія увійшов, запитав, нервово барабанячи пальцями здорової руки по червоній теці:
– Що у тебе є на посла у Лондоні Майського?
Берія замислився, але лише на мить. Маючи зуб на Молотова, він збирав інформацію і про його найближче оточення:
– Справжнє ім’я Ян Ляховецький. Син польського єврея. Закінчив університет у Мюнхені. У минулому есер і меншовик. За доповідною нашого резидента у Лондоні, має багато сумнівних зв’язків як у Німеччині, так і в Англії, любить випити, волочиться за гарненькими жінками, в тому числі дружинами членів дипмісії, близько спілкується із західними дипломатами і може плескати язиком зайвого…
– Гарні кадри у Кам’яної задниці. Хто рекомендував у дипкорпус?
– Меєр-Генох Мойсейович Балах.
– Це хто?
– Максим Максимович Литвинов.
– Єврейська