Цифрова фортеця. Дэн Браун
Читать онлайн книгу.
брудний шахрайський трюк!
Нарешті Стретмор не стримався.
– Трюк? Ніякий то, у біса, не трюк! Я навіть не сказав йому про гроші! А попросив його про особисту послугу. І він погодився.
– Звісно, що погодився! Ви ж мій бос! І заступник директора АНБ! Він не міг вам відмовити!
– Маєте рацію, – відрізав Стретмор. – Саме тому я й звернувся до нього. Я не міг дозволити собі розкіш…
– А директор знає, що ви послали цивільного?
– Сюзанно, – мовив Стретмор, втрачаючи терпіння. – Директор не в курсі справи. Він нічого про це не знає.
Сюзанна недовірливо дивилася на Стретмора. Їй здалося, що вона зовсім не знає чоловіка, якого бачить перед собою. Він послав її нареченого – цивільну людину – виконувати секретне завдання для АНБ і навіть не повідомив директору про найсерйознішу кризу в історії цього агентства.
– Леланда Фонтейна не повідомили?
Нарешті Стретмору урвався терпець. І він вибухнув.
– А тепер слухайте сюди, Сюзанно! Я викликав вас, бо мені потрібен союзник, а не слідчий! Я пережив жахливий ранок. Завантаживши файл Танкадо, я годинами сидів отут біля принтера й молив Бога, щоб «Транскод» розшифрував його. На світанку мені довелося проковтнути своє самолюбство й набрати номер телефону директора – мушу вам сказати, що я дійсно прагнув цієї розмови. «Доброго ранку, сер. Вибачте, що вас розбудив. Чому я телефоную? Та тому, що кілька хвилин тому виявив, що наш суперкомп’ютер безнадійно застарів. І застарів через один алгоритм, через те, що моя команда шифрувальників, на яку витрачаються мільярди доларів, не спромоглася розродитися чимось хоч віддалено схожим на цей алгоритм!» – І Стретмор хряснув кулаком по столу.
Сюзанна заклякла на місці, їй відняло мову. За десять років роботи вона лише кілька разів бачила, як бос гнівався, але жодного разу це не траплялося через неї.
Минуло кільканадцять секунд, але ніхто з них і слова не промовив. Нарешті Стретмор відкинувся на спинку крісла, і Сюзанна почула, як його дихання поволі повернулося до норми. А коли він нарешті заговорив, його голос звучав стримано й зловісно-спокійно.
– На жаль, – мовив він тихо, – виявилося, що директор перебуває в Південній Америці, де зустрічається з президентом Колумбії. Через те, що звідти він не зможе мені допомогти абсолютно нічим, я мав на вибір два варіанти: прохати його перервати візит і негайно повертатися або впоратися з кризою самотужки. – Запала довга тиша. Нарешті Стретмор підвів очі і стомлено поглянув на Сюзанну. Вираз його обличчя відразу ж пом’якшав. – Вибачте, Сюзанно. Я дуже втомився. Те, що тепер відбувається, – це кошмар, який став реальністю. Розумію, що ви злоститеся на мене через Девіда. Я не хотів, щоб ви дізналися про це в такий спосіб. Я гадав, що ви вже знаєте.
Почуття провини хвилею накотилося на Сюзанну.
– Я неадекватно відреагувала. Вибачте. Девід – це дійсно гарний вибір.
Стретмор відсторонено кивнув.
– Він повернеться сьогодні ввечері.
Сюзанна намагалася збагнути,