Над Трахтемировим високо

      На кручі, ніби сирота

      Прийшла топитися… в глибокім,

      В Дніпрі широкому… отак

      Стоїть одним-одна хатина…

      З хатини видно Україну

      І всю Гетьманщину кругом.

      Під хатою дідусь сивенький

      Сидить, а сонечко низенько

      Уже спустилось над Дніпром.

      Сидить, і дивиться, і дума,

      А сльози капають… «Гай-гай!.. —

      Старий промовив. – Недоуми!

      Занапастили Божий рай!..

      Гетьманщина!!..» І думнеє

      Чоло похмаріло…

      Мабуть, щось тяжке, тяжкеє

      Вимовить хотілось.

      Та не вимовив…

      ......

      «Блукав я пó світу чимало,

      Носив і свиту і жупан…

      Нащо вже лихо за Уралом

      Отим киргизам, отже, й там,

      Єй же богу, лучше жити,

      Ніж нам на Украйні.

      А може, тим, що киргизи

      Ще не християни?..

      Наробив ти, Христе, лиха!

      А переіначив?!

      Людей Божих?! Котилися

      І наші козачі

      дурні голови за правду,

      За віру Христову,

      Упивались і чужої

      І своєї крові!..

      А получшали?.. ба де то!

      Ще гіршими стали,

      Без ножа і автодафе людей закували

      Та й мордують… Ой, ой, пани,

      Пани-християне!..»

      Затих мій сивий, битий тугóю,

      Поник старою буй-головою.

      Вечернє сонечко гай золотило,

      Дніпро і поле золотом крило,

      Собор Мазепин сяє, біліє,

      Батька Богдана могила мріє,

      Київським шляхом верби похилі

      Трибратні давні могили вкрили.

      З Трубайлом Альта меж осокою

      Зійшлись, з’єднались, мов брат з сестрою.

      І все те, все те радує очі,

      А серце плаче, глянуть не хоче!

      Попрощалось ясне сонце

      З чорною землею,

      Виступає круглий місяць

      З сестрою зорею,

      Виступають із-за хмари,

      Хмари звеселіли…

      А старий мій подивився,

      Сльози покотились…

      «Молюсь тобі, Боже милий,

      Господи великий!

      Що не дав мені загинуть,

      Небесний Владико.

      Що дав мені добру силу

      Пересилить горе

      І привів мене, старого,

      На сі святі гори

      Одинокий вік дожити,

      Тебе восхвалити,

      І Твоєю красотою

      Серце