І стогне він, стогне по всій Україні.

      Кара Господéва. Тисячами гинуть

      Голоднії люде. А скирти гниють.

      А пани й полову жидам продають.

      Та голоду раді, та Бога благають,

      Щоб ще хоч годочок хлібець не рожав.

      Тойді б і в Парижі, і іному краї

      Наш брат хуторянин себе показав.

      А Бог куняє. Бо се було б диво,

      Щоб чути і бачить – і не покарать.

      Або вже аж надто долготерпеливий…

      Минають літа; люде гинуть,

      Лютує голод в Україні,

      Лютує в княжому селі.

      Скирти вже княжі погнили.

      А він байдуже – п’є, гуляє

      Та жида з грішми виглядає.

      Нема жидка… Хліби зійшли,

      Радіють люде, Бога просять…

      Аж ось із Києва привозять

      Княжну. Мов сонечко зійшло

      Над обікраденим селом.

      Чорнобрива, кароока,

      Вилитая мати.

      Тілько смутна, невесела…

      Чого б сумувати?

      Або, може, вже такою

      Воно й уродилось?

      Або, може, молодеє

      Чи не полюбило

      Кого-небудь? Ні, нікого.

      Весела гуляла,

      Мов ласочка з кубелечка,

      На світ виглядала

      З того Києва. Аж поки

      Побачила села

      Знівечені. З того часу

      Стала невесела.

      Мов сизая голубонька,

      Село облетіла.

      У всіх була, всіх бачила,

      Всі повеселіли.

      Там словами привітала,

      Там нагодувала…

      Що день Божий обходила

      Село. Помагала

      Усякому. А сироти

      До неї в покої

      Приходили. І матір’ю

      Своєю святою

      Її звали. І все село

      За неї молилось…

      А тим часом жиди в селі

      З грішми появились.

      Радіє князь, запродує

      З половою жито.

      І молотить виганяє

      Людей недобитих.

      Змолотили, нівроку їм,

      За одну годину

      І з клунею провіяли…

      Князь і не спочинув,

      На могорич закликає,

      Та п’є, та гуляє

      Аж у гаї… Бо в покоях

      Дочка спочиває.

      Гармидер, галас, гам у гаї,

      Срамотні співи. Аж лящить

      Жіночий регот. Завиває,

      Реве хазяїн: – Будем пить,

      Аж поки наша доня спить.

      А доня взаперті сидить

      В своєму сумному покої

      І дивиться, як над горою

      Червоний місяць аж горить,

      З-за хмари тихо виступає.

      І ніби