Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
то лозова верша, то висушена козлина шкура з гострими ріжками, що нагадували чортячі.
Сміх, гам, вереск.
Катря пропхалася наперед. Усе тут для неї було нове, незвичне: і люди, і їхній одяг, і ряджені, і жаровні, на яких шкварчало м’ясо у власному жиру, і численні ятки, де продавалася всіляка всячина – аби гроші!
Грошей у неї не було ані шеляга, тому вона не підійшла до яток, хоча її приваблювали барвисті стрічки та хустки, гребінці та дзеркальця, а зупинилася біля танцюристів. Спочатку їх було кілька пар, та, видно, танцювали вони вже давно, бо з останніх сил товкли утоптаний до блиску сніг ногами, а на їхніх розгарячілих лицях висіявся дрібний піт. Скоро ті пари одна по одній вийшли з кола – залишилась одна. Це було двоє молодят – хлопець та дівчина. Вони теж стомилися, але ще тримали фасон – поскидали кожушки, парубок і шапку-бирку шпурнув у гурт – і робили такі колінця, такі вихиляси, що натовп схвально загув, а музики припустили ще швидше.
Та Катрі не довелося додивитися до кінця цей несамовитий танок. Раптом їй на плече лягла чиясь рука.
– Катре!
Вона оглянулась. То був Василь.
Хлопець, по всьому було видно, відчував себе ніяково, однак в його очах світилася якась відчайдушна рішучість, що збентежила дівчину.
– Чого тобі?
Веснянкувате Василеве обличчя взялося плямами.
– Зрадів, що побачив тебе… Чого нам тута стовбичити? Ходімо краще марципани їсти! – І потягнув її з гурту.
Катря не опиралася, бо боялася розгнівити цього дещо дивакуватого хлопця, котрий, як хазяйський син, мав, на її думку, над нею якусь владу.
Він підвів її до ятки і кинув молодиці, що визирала звідти, п’ятака.
– Марципанів нам! – І простягнув пару коржиків дівчині. – Їж! Смачно!
Вони відійшли вбік.
Катря несміливо відкусила шматочок коржика, що справді був смачний, солодкий, з присмаком мигдалю. Та незвичайність того, що зараз відбувалося з нею, вражала і тривожила її, а тому було їй не до коржика. Краще б піти звідси, розстатися з хлопцем, що, похрумуючи марципана, якось дивно і напружено дивиться на неї. Від того погляду їй було незатишно і тривожно. Але піти не могла. Ноги ніби приросли до землі. Що він намислив? З якої речі пристав до неї, до наймички? Невже і він, як і його батько, думає, що коли вона служить наймичкою у них, то з нею можна поводитися як з якоюсь річчю?
Тим часом Василь не спускав з неї свого пильного погляду, в якому то загоралася якась відчайдушна юнацька рішучість, то в ту мить, коли, здавалося, він зважиться сказати щось важливе, та рішучість зникала і натомість в очах з’являвся страх.
Врешті Катря опустила руку з марципаном вниз і хотіла піти від нього, і тоді якось хрипко, задерев’яніло прозвучав його голос:
– Катре, не тікай! Я кохаю тебе! І хотів би взяти тебе за жінку!
Це було так несподівано, що Катря остовпіла і не знала, що йому відповісти. Злякався своєї сміливості і Василь. Він почервонів і від того збентежився ще дужче.
Так і стояли