Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
щастя. Ганна після пізніх родів почала слабувати, хиріти, цуратися його, всю свою любов віддаючи тепер синові. Хатнє господарство вела стара наймичка Параска, бо господиня часто не здужала навіть по кухні товктися, не кажучи вже щоб худобу, свиней та птицю попорати. А йому що – молодому, дужому, нестримному? Та й багатенькому господареві до того ж! Податися в гулі? В корчму до чарки та до гулящих молодиць?
Ганна старіє, в’яне од хвороби, але живе… Та як довго! Як довго!
Від гарячого лоба та теплого дихання лід на шибці почав темніти – утворилася невелика проталина. Хуржик без цікавості, все ще думаючи про своє життя, глипнув крізь неї на подвір’я. Сонце почало вже опускатися за приметену снігом кошару, і серед сірих тіней, що пролягли від неї та від інших будівель аж до воріт, він раптом помітив дві постаті – то були Катря та Івась. Молодята стояли під стріхою, у затінку, і про щось розмовляли. Катря усміхалася.
Зла каламутна хвиля хлюпнула Хуржикові в серце. Він накинув наопашки на плечі кожуха і вибіг на ґанок.
– Так ось де ви! Ось чим ви займаєтесь! – загримів на ошелешених парубка та дівчину. – Воли не напоєні, вівці не годовані, а ви ляси точите! А вам – гулі-моргулі! Ніби сьогодні свято яке!
Катря знітилася і не знала, що робити – стояти чи тікати? Таким сердитим вона бачила господаря вперше. А Івась огризнувся:
– І воли вже напоєні, і вівці нагодовані. Чого вже там!
Хуржик хотів ще гримнути, зігнати зло на наймитові, та прискіпатися було ні до чого. Однак не стримався – кинув:
– Поговори мені! – і грюкнув дверима.
7
Минули М’ясниці. В перший день Масниці, після ранкового порання худоби, заходячи в сіни, Хуржик потягнув носом. Пахло свіжоспеченими налисниками.
Він прочинив двері – зайшов до кухні.
– Ой, як смачно! – і простягнув до судника руку по ложку.
Параска саме витягла з печі велику макітру і поставила на припічок. У ній лежали перекладені сиром, залиті сметаною та маслом золотисті зверху і білі знизу налисники. Хуржик підчепив один – поніс до своїх чорних вусів. Налисник був ніжний, розімлілий, смачний і сам просився до рота.
– У-м-м! – закотив Хуржик очі під лоба і тут побачив Катрю.
Дівчина стояла у запічку, біля лави, і з дерев’яної маснички виливала у жбан сколотянку разом із шматками жовтого масла. На добрих хазяйських харчах, яких Хуржик не жалів, бо було всього вдосталь, вона розквітла після домашніх нестатків, налилася тугою дівочою вродою та рум’янцем, мов яблуко на сонці. Їй дуже була до лиця біла вишивана сорочка та барвиста плахта, одягнуті ради свята.
Хуржикова рука застигла на півдорозі. Він враз забув, що голодний, що вельми смачний, паруючий налисник сам проситься до рота. Серце заніміло, занило солодким болем, а очі прикипіли до дівочої постаті і не мали сили відірватися.
«Боже, твоя воля! – подумав Хуржик. – Не дай зійти з ума! Зроби так, щоб ця дівчина була моєю! Боже!» А вголос сказав:
– Параско,