Чумацький шлях (збірник). Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
однак, відвернула лице, і сльози з її очей потекли ще дужче.
Параска підступила до Хуржика.
– Що? Нашкодив уже, мов кіт? Га? Ось як візьму кочергу!
Вона і справді оглянулася в куток до печі, де стояли рогачі та кочерга, але не кинулась туди, а лише стукнула кулаком об кулак перед самим носом у господаря, ніби й справді збиралася бити його. Хуржик стояв злий, побуряковілий, однак мовчав. Парасці він ніколи не перечив. Ще з того часу, коли почав півпарубком наймитувати у Сороки, вона, літня вже і одинока жінка, взяла його під свою опіку, прала його наймитські лахи, підгодовувала з хазяйського стола, доглядала, коли хворів, і він проникся до неї синівськими почуттями, яких зроду не мав до рідної матері та до батька, бо ті померли рано. Ставши після Сороки господарем, взяв її до хати, виділив кімнату, і Параска, старіючи, при хворій господині стала з його мовчазної згоди повноправною розпорядницею в хаті.
Хуржик винувато усміхнувся.
– Що ти, Параско? Чим я нашкодив? Який я кіт! Вигадуєш!
– Як чим? Зобиджаєш дівчину! Сироту! Ось візьму та розповім Ганні – тоді побачиш!
– Ха! Налякала!
– Знаю, що цим тебе не злякаєш. Взагалі, нічим зараз тебе не злякаєш! Бо запанів! Аякже! Та треба ж мати совість! А ти її втратив!
– Ну, Параско, це вже мені обридло! – Хуржик розсердився, але зразу ж і спохватився: – А Ганні казати нічого не треба. Навіщо турбувати хвору нікчемними вигадками!
– Гаразд, не буду, – погодилася стара. – А ще приставатимеш до дівчини, тоді начувайся, всі Лубни знатимуть! Іди!
Хуржик пошкріб потилицю, глипнув на Катрю, що, паленіючи від сорому, стояла біля судника, і мовчки поколивав із кухні.
8
На Масницю Лубни загули, завирували, як вулик, коли з нього виходить рій. До Хуржикового двору долітав веселий людський гомін, голосний передзвін лубенських церков, яким вторував басовитий дзвін Мгарського монастиря. То тут, то там спалахував дівочий та парубоцький сміх, лунали пісні, заливалася троїста музика.
Подоївши корів, Катря несміливо звернулася до хазяїна, що зустрівся їй біля колодязя:
– Дядьку, сьогодні неділя, – дозвольте піти до обідні. Та й… погуляти трохи.
Хуржик незадоволено глипнув на Івася, що, почувши ці слова, повернув до нього, хрипко відповів дівчині:
– Іди! Та не барися! Щоб після полудня була вдома!
Івась і собі заїкнувся:
– А мені можна?
Хуржик гримнув:
– А ти завтра підеш… Не можу ж я відпускати вас одночасно! Ось і Василь відпросився. А хто ж біля живності ходитиме? Я?
Івась не здавався. Голос його окріпнув:
– Я все зроблю! На крилах літатиму, а все попораю. Встигну! І напою, і погодую, і дров до хати занесу! Тільки дозвольте!
Хуржик поплямкав губами, роздумуючи. Йому не хотілося відпускати Івася разом з Катрею, бо помітив, що між ними зароджується справжнє кохання. А що тоді, коли розгориться? Чи погодиться Катря піти за нього, за старого? Чи ждатиме, поки він овдовіє та ще поки рік мине після смерті Ганни?