Цифровий, або Brevis est. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
мама ніколи не дивилася серіалів по телевізору, і в дитинстві він цим трохи пишався. Зате його мама жила всередині серіалу, він почав це розуміти тільки в минулі півроку-рік. Вона день у день переказувала батькові за ранковою кавою або в неділю, за розігрітим у мікрохвильовці сніданком, – переказувала чужі розмови, коментувала події та репліки, і на її одухотвореному молодому лиці ясно палали очі. Вона стежила за життям не менше як сотні людей, деякі з них були її близькі друзі, деяких вона щиро ненавиділа: «Після цього його посту, в суботу… Господи, от же ж паскуда, повна паскуда, мерзота, негідник, ще цим і пишається! Я його забанила, не розумію, як вони можуть ходити до нього й коментувати, це все одно, що купатися в купі гною…»
Мар’яна підхоплювала ложечкою полуничку з вази, злизувала білий молочний шар і милувалася ягідкою, тримаючи її за зелені чашолистики.
– Ти чого її розглядаєш?
– Уявляю, ніби зараз літо, – пояснила Мар’яна. – Дуже люблю червень. У червні така полуниця, – вона повернула ягідку, наче ялинкову іграшку. Потім одщипнула зелену чашечку й кинула полуничку в рот.
– А на фіга тобі блоґ, Мар’яно? – запитав Арсен. – Вести щоденник напоказ – це якось…
– Дурниці! – Мар’яна трохи образилась. – Це обивательське судження людини, далекої від питання. Блоґи бувають різні, для різних цілей. Хтось справді веде щоденник напоказ. Повно таких дурнів. Їм уваги хочеться. Або скандалу. А я на журфак збираюся, для мене блоґ – іспитовий майданчик, щоб ти знав. Я пробую деякі концепти.
– Виходить?
– Питаєш! Щодня прибуває френдів, і це без спеціальної розкрутки… Знаєш, що я помітила? Пишеш звичайний, середній, непомітний пост – коментарів мало, а френдів додається. Напишеш щось гостре, скандальне – коментарів багато, а френди починають відпадати. Чи то ображаються, чи заздрять…
Арсен помітив у її очах особливі іскорки – такі бувають у людини, якій цікава тема розмови. От і мама, коли говорить про свій журнал, ніби світиться зсередини.
– Зайди якось, добре? – Мар’яна виловила з вазочки останню полуничку. – У мене у френдах наші з класу: Лада, Світлана, ще отой Кузьма з паралельного…
– Заманливо, – він витер губи, лишивши на білій серветці шоколадні сліди. – Ти на другий урок ідеш?
– Іду, – здавалось, вона розчарована, що розмова так скоро закінчилася. – А ти?
– А в мене справи, – він устав. – Вибач.
Ніхто не повинен був знати, що Міністр заробив стартовий капітал розведенням цуценят. Арсен завжди ретельно розділяв дві свої іпостасі. І, зрозуміло, ніколи й ніде не залишав реальних даних. Його знали як Доктора Ветті, п’ятдесятирічного лікаря з Чернівців. Клієнти чомусь довіряли лікареві, хоч для виховання віртуальних псів медична освіта не потрібна.
– Родовід – п’ятдесят три покоління. У роду – сотні чемпіонських титулів, є одна Міс світу за собачою версією – прапрабаба. Він розумніший за звичайного собаку. Неодмінна умова – ви повинні щодня мати на нього час. Якщо у вас робота, або щось інше заважає – краще не беріть цього