Взяла зілля, поклонилась:

      «Спасибі, бабусю!»

      Вийшла з хати – чи йти, чи ні?..

      «Ні, вже не вернуся!»

      Прийшла… Вмилась, напилася,

      Тихо усміхнулась,

      Вдруге, втретє напилася

      І не оглянулась.

      Полетіла, мов на крилах,

      Серед степу пала,

      Пала, стала, заплакала

      І… і заспівала:

      «Плавай, плавай, лебедонько!

      По синьому морю —

      Рости, рости, тополенько,

      Все вгору та вгору!

      Рости гнучка та висока,

      До самої хмари,

      Спитай Бога, чи діжду я,

      Чи не діжду пари?

      Рости, рости, подивися

      За синєє море:

      По тім боці – моя доля,

      По сім боці – горе.

      Там десь милий, чорнобривий

      Співає, гуляє,

      А я плачу, літа трачу,

      Його виглядаю.

      Скажи йому, моє серце!

      Що сміються люди,

      Скажи йому, що загину,

      Коли не прибуде!

      Сама хоче мене мати

      В землю заховати…

      А хто ж її головоньку

      Буде доглядати?

      Хто догляне, розпитає,

      На старість поможе?

      Мамо моя, доле моя!

      Боже милий, Боже!

      Подивися, тополенько!

      Як нема – заплачеш,

      До схід сонця, ранісінько,

      Щоб ніхто не бачив.

      Рости ж, серце-тополенько,

      Все вгору та вгору;

      Плавай, плавай, лебедонько,

      По синьому морю!»

      Отак тая чорнобрива

      Плакала, співала…

      І на диво серед поля

      Тополею стала.

      По діброві вітер виє,

      Гуляє по полю,

      Край дороги гне тополю

      До самого долу.