Тріщини. Василь Врублевський
Читать онлайн книгу.
кивнула Марія.
– То чом би нам не прогулятися? Чом би не зробити вечірній променад? – підморгнула Текля змовницьки.
І, не чекаючи відповіді, підвелася:
– Ось я лишень перевдягнуся…
Не встигла Марія й вуста розвести, а Текля вже зникла в дверях суміжної кімнати – там, здогадалася, спальня.
… справді, піт ллється, наче струмком, ще півгодини – і хоч роздягайся… Текля це гарно придумала, о такій порі на вулиці просто чудово: ніяких тобі черг, ніякої штовханини, парочки на лавочках…
– Я вже! – постала Текля перед Марією в простому, недорогому, але добротно пошитому платті – з глибоким декольте, з широкими рукавами, воно було приємне оку.
Так-так, смак Теклі ніколи не зраджує! З нею по вулиці буде йти, ніби зі старшою сестрою: більше тридцяти зараз їй нізащо не даси. Того й дивись, що кавалери зачнуть липнути.
– Ну що, йдемо? – каже Текля, видимо вдоволена справленим враженням, і не втримується: – Як я тобі? Ще можу підчепити якогось хлопчика?
– А певно ж! – усміхнулася Марія, й згадала своє: «Коли б була чоловіком, нізащо не пройшла б мимо Теклі, не зачепивши її бодай поглядом…»
І усміхається ще раз.
Текля злегка похмурніє:
– Посмішка в тебе якась дивна, не така…
– Як це? – ніяковіє Марія.
– Не зовсім щира, іронічна… Мабуть, думаєш, що мій вік…
– Та що ти! – гарячково заперечує дівчина. – Нічого такого! Ти виглядаєш прекрасно, можу заприсягтися, що…
– Не треба! – дещо лагідніше перебиває Текля. – Не говори мені цих нікчемних компліментів, ти не чоловік…
– Але це не комплі…
– Маріє! Я ж сказала!
2
… але і наступного дня, і наступного після наступного – Текля на службі, як і завжди, сконцентрована непідступність: ані жодним жестом, ані жодним словом, ані навіть відтінком голосу вона не відступила від усталених службових стосунків. Ніби не було недільних гостин, ані довірливої розмови, ані прогулянки вечірнім містом. Спершу Марію це бентежило, але трималося те відчуття при ній недовго, їй вистачило розуму й тактовності і самій повестися так само…Так минув тиждень, аж у п’ятницю, за хвилину до вісімнадцятої, коли Марія вже зібралася з роботи, прийшла секретарка і сказала:
– Машо, тебе Теокліна Нарцисівна викликає!
3
Цієї ночі перед суботою їй приснився сон-спогад.
… ніяк не пригадати плакала чи сміялась
… ніяк не пригадати
хто підхопив майже безживне тіло
поволік до ванної
хлюпнув в обличчя водою
тоді опустив на підлогу
й задер спідничку
… дзюркотіла вода
… тільки й пригадується, що – дзюркотіла вода…
Прокинувшись, вона ще довго лежить із заплющеними очима, ще довго намагається стулити уламки розбитого напівбезпам’ятства, і раптом помічає, що всеньке тіло її тремтить.
«Ну,