Мiстер Мерседес. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
його у себе в сумці, – зауважив Піт з найкращою зі своїх інтонацій «мимохідь-між-іншим». – Більшість людей чіпляють до своїх ключів якийсь брелок. У моєї дружини ключі причеплені до великої пластмасової ромашки. – Він ласкаво посміхнувся, немов Морін усе ще була його дружиною, й немов її, ту елегантну модницю наче з журнальної обкладинки, бодай колись хтось міг побачити з брелоком у вигляді пластикової ромашки.
– Це дуже мило з її боку, – сказала місіс Трелоні. – Коли я можу отримати назад свою машину?
– Це не залежить від нас, мем, – відповів Ходжес.
Вона зітхнула й поправила той викот човником у себе на сукні. То був перший випадок із десятків наступних, коли вони бачитимуть, як вона це робить.
– Звісно, я буду змушена її продати. Я ніколи більше не зможу нею кермувати після такого. Це так незатишно. Думати, що моя машина… – Оскільки сумку місіс Трелоні все ще тримала в руці, вона сягнула до неї і видобула звідти пачку ніжно-блакитного кольору серветок «Клінекс». – Це вельми незатишно.
– Я хотів би, щоб ви нам усе ще раз переповіли, – сказав Піт.
Вона пустила під лоба налиті кров’ю, з почервонілими повіками очі.
– Це дійсно так необхідно? Я буквально виснажена. Я не спала майже всю ніч біля матері. Вона не могла заснути до четвертої ранку. У неї такі болі. Я хотіла б здрімнути, поки не прийде місіс Ґрін. Це сиділка.
Ходжес подумав: «Вашу машину щойно було використано для вбивства восьми людей, тобто восьми, це якщо всі інші залишаться живими, а ви хочете здрімнути». Пізніше він не був певен, чи саме тоді зародилася його неприязнь до місіс Трелоні, але, мабуть, так воно й було. Коли деякі люди переживають горе, їх хочеться обняти і, примовляючи годі-годі, поплескувати по спині. Є й такі, яких хочеться ляснути по пиці зі словами «поводься, як чоловік». Чи у випадку місіс Трелоні: «поводьтесь, як жінка».
– Ми постараємося зробити це якомога швидше, – пообіцяв Піт. Він не сказав їй, що це тільки перший із багатьох майбутніх допитів. На той час, коли вони з нею нарешті завершили, місіс Трелоні мусила б чути, як вона про все розповідає, навіть уві сні.
– Ах, тоді дуже добре. Я прибула сюди, до моєї матері, в четвер увечері, невдовзі після сьомої…
Вона розповіла, що відвідує матір щонайменше чотири рази на тиждень, а четвер – це її черга залишатися на ніч. Вона завжди заїжджає до «Багаї»[92], вельми гарного вегетаріанського ресторану, розташованого в торговельному центрі «Березовий Пагорб», де купує вечерю на двох, яку потім розігріває в духовці. («Хоча мама їсть тепер дуже мало, звичайно. Через біль».) Вона розповіла їм, що завжди сплановує свою поїздку в четвер так, щоб прибути після сьомої, бо на той час уже розпочинався цілонічний парковочний термін, а більшість місць уздовж вулиці вільні.
– Я уникаю паралельного паркування. Я просто не вмію цього робити.
– А як щодо гаража в сусідньому кварталі? – спитав Ходжес.
Вона подивилася на нього так, немов він сказився.
– Парковка
B’hai (Багаї, Бахаї) – всесвітня релігія, заснована проповідником Багауллою в Персії у ХІХ ст.; вегетаріанство не є обов’язковим для прихильників цієї релігії, але всіляко заохочується.