Тіні в раю. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн книгу.
її викинули.
– Я переконаний, що вона справжня. Я повертаю, щоб ви її продали.
– А ваші гроші?
– Віддасте їх разом із половиною прибутку. Як і домовлялися.
Льові встромив руку в праву кишеню, витяг звідти десятидоларову купюру, поцілував її і переклав у ліву.
– Можна вас чимсь пригостити? Що б ви хотіли?
– Чому? Ви мені вірите? – Я був приємно вражений, бо вже давно звик, що мені ніхто ніколи не вірив – ні полісмени, ні жінки, ні інспектори з питань імміграції.
– Ні, – радісно відповів Льові-молодший. – Просто я побився об заклад із братом: якщо ви вертаєте бронзу, бо вона фальшива, то п’ять доларів отримує він, а якщо ви її вертаєте, навіть коли вона справжня, то десять виграю я.
– Отже, оптиміст у сім’ї саме ви.
– Фаховий оптиміст. А мій брат – фаховий песиміст. У ці важкі часи ми таким чином розділяємо на двох імовірні ризики. Тепер більше ніхто не може поєднувати у собі і те, й те. Як щодо чорної кави?
– Ви – віденець?
– Так. Віденський американець. А ви?
– Віденець за покликом серця і громадянин світу.
– Добре. Тоді ходімо на каву до Емми, це навпроти. Щодо кави американці – справжні спартанці. Вони або заварюють її на похорон, або готують рано-вранці і на весь день. Для них не проблема по кілька разів підігрівати її на плиті, замість того щоб просто зварити свіжої. Емма такого не розуміє. Вона – чешка.
Ми перейшли через гамірну вулицю. Поливальна машина розхлюпувала навсібіч струмені води. Нас ледь не переїхала фіолетова машина, що розвозила дитячі підгузки. Льові врятувався граційним стрибком. Я побачив, що на ньому були лаковані черевики.
– Ви з братом не однолітки? – запитав я.
– Близнюки. Та для клієнтів ми Льові-старший і Льові-молодший. Мій брат на три години старший. Тому астрологічно він теж Близнюк. А я народився під знаком Рака.
Через тиждень із відрядження вернувся власник фірми «Льо&Ко», експерт із китайського мистецтва. Він ніяк не міг уторопати, чому музей вирішив, що ця бронза – фальшивка.
– Це, звісно, не шедевр мистецтва, – пояснив він. – Але, безсумнівно, це бронзовий виріб епохи Чжоу. Пізнього Чжоу. Якщо точніше, то – перехідного періоду з Чжоу до Хань.
– І скільки вона коштує? – запитав Льові-старший.
– В аукціонному домі Парк-Бернет за неї дали б від чотирьохсот до п’ятисот доларів, але не більше. Китайська бронза нині знецінилася.
– Чому?
– Бо зараз усе знецінилося. Війна. Мало колекціонерів китайської бронзи. Я можу викупити її у вас за триста доларів.
Льові похитав головою:
– Думаю, спершу її треба запропонувати музею.
– Чого це? – здивувався я. – Вона наполовину моя. Чи, може, ще й віддасте її за ті ж п’ятнадцять доларів, за які купили? Це ж глупство!
– Хіба у вас є розписка?
Я спантеличено вирячився на нього. Він підняв руку:
– Зачекайте секундочку, не кричіть. Хай