Римські цифри. Михайло Блехман
Читать онлайн книгу.
відгукнувся Михайло Петрович.
– Утрьох будемо трудитися у цім нашім Верхньому. Я буду лікувати, Кларонька – захищати, Михайлик – рости. А далі подивимося.
– Де ти осягав українську мову? – схвально запитав Михайло Петрович.
– Так я ж, Михайле Петровичу, закінчив українську школу в Луганську. Ще й німецьку там вивчав. Якби довелося лікувати німця, певен, зрозумів би – де у нього що болить, на ноги підвів би любесенько.
– Так, якщо це «щось» у нього лікується, – посміхнувся Михайло Петрович. – А ким Клара буде працювати у вашому Верхньому?
– Адвокатом, як і мріяла. Вона, щоправда, і перекладачем хотіла бути, і філологом… Але вийшло, бачте, тільки адвокатом.
Самуїл знову розсміявся.
– Гадаю, – обняв його за плечі Михайло Петрович, – зовсім навіть не «тільки». Адвокатом вона, певен, буде чудовим, професійним, ну, а все інше за неї, дасть Бог, колись Мишко надолужить. А професіонал, Сеню, це справжній любитель, на відміну від аматора, лжелюбителя. Ви обоє – любителі справжні.
Випадкова хмаринка припливла з-за Держпрому, підморгнула і ствердно бризкнула теплим, короткочасним дощиком.
V
– Гарно у тебе, татку! – сказала Клара, всідаючись на улюбленому, єдиному дивані. – Майже як у нас. А де Берта?
– У неї сьогодні робочий день, тож я на господарстві, – відповів Зіновій. – Можу поспілкуватися з єдиною донечкою, сказати щось розумне, якесь напуття. Бо ж, коли приїдете офіційно, усім святим сімейством, буде вже не до напуття, вся душевна енергія піде на Михайлика.
– Ця енергія нікуди не подівається, – посміхнулася Клара. – Вірніше, чим більше її витрачаєш, тим більше прибуває.
Зіновій кивнув, затим запитав:
– Слухай, ну як ви вирішили щодо дитсадка? Є там дитсадок? І взагалі…
Клара похитала головою – чи то байдуже, чи то все-таки трохи стурбовано:
– По господарству та з Мітуликом нам буде Надійка Писаревська допомагати. Це місцева дівчина, нам дали її адресу, ми вже з нею списалися. Будемо у неї жити, вона буде готувати їжу і за Мітуликом доглядати.
З платівки Бернес співав «Темну ніч», а в кімнаті на розі Маяковського та Сумської було світло і затишно. Клара подивилася на платівку і зітхнула.
– Це пісні стомлених чоловіків, а не аж зайво бадьорих «перемірків», – зауважив Зиновій. – Якщо така людина говорить, що з тобою все буде добре, значить, йому можна і треба вірити.
– Згодна, – прогнала сумніви Клара. – Гірше зневаження майбутніх труднощів – лише їхнє перебільшення.
– Ось це слова моєї доньки, а не вихованки пансіону благородних дівиць!
Клара розсміялася.
– Отже, я недостатньо благородна? Чи вже не дотягую до дівиці – чи то пак, перетягую? Скажи прямо, татку, маніритися тут не годиться!
Зіновій поцілував її густе чорне волосся, неначе старанно завите, а в дійсності – майже від народження хвилясте. Не кучеряве – так було б усе-таки не надто красиво, – а саме в міру хвилясте. Втім, як це у Клари може бути щось та