Сім днів і вузол смерті. Сергій Пантюк
Читать онлайн книгу.
тепер збагнув, що сьогодні останній день робочого тижня. Вчорашня подія мовби розділила світ на дві недотичні реальності – його, Орестову, і якусь іншу, загальну, чи навіть окремішню. Він так глибоко поринув у власну реальність, що відчуття тяглості часу зникло. І лише слово «п’ятниця» у Вінькових вустах повернуло все на свої місця.
– Слухай, у мене теж великого завантаження немає. Треба тільки шефа зараз попередити. – Орест на хвильку примовк. – То може продовжимо у Мегабайта вчорашні дослідження?
Вінько з охотою підтримав Орестову пропозицію. Він, власне, і телефонував з такою метою, але мав сумніви, чи варто виступати ініціатором. Думки про Мегабайтову програму не дали Вінькові нормально виспатися, у душі поселилася неприємна тривога. Він пам’ятав про домовленість з Орестом зустрітися під час обідньої перерви, але після тривалих ранкових роздумів усе ж вирішив ненав’язливо пришвидшити події.
– Не знаю, чи Олег буде на своїй основній службі, чи десь у іншому місці, – задумався у слухавку Вінько. – То ж я зараз напосядуся на телефон, аби його виловити, а ти спокійно снідай і чекай мого дзвінка. А далі зорієнтуємося.
За час розмови яєчня встигла добряче вистигнути, тож Орест узявся її розігрівати. Він прагнув цілковито зосередитися на цьому занятті, та непрохані думки настирливо морщили йому надбрів’я. Звичайною послідовністю та стрункістю ці мислені потоки не відзначалися: химерні й аморфні силуети та стряпаті обривки зсотувалися у липкий клубок, присутність якого він майже фізично відчував у черепній коробці. Снідав механічно, їжа здавалася йому схожою на вату, якою послуговується дантист, лікуючи зуби. І тільки черговий ковток диму навпіл із міцною кавою дозволив його уяві сконцентруватися.
Отже, п’ятниця. Орест підійшов до календаря: 7 березня припадає на четвер.
Він народився також у четвер.
Коло мусить замкнутися?
Ні, це все нереально!
Чого ж Вінько не дзвонить, забув чи що?
Четвер… Четвер?!
Тієї ж миті замість обридлого пітьмяного клубка у свідомості Ореста виникла подія десятилітньої давнини, про яку він за інших умов, мабуть, якщо би й згадав, то з іронією. Тоді він повертався із Черкас від однокурсника, з яким заприятелював під час першого року навчання на факультеті іноземних мов. Кілька днів безперервної пиятики закінчилися доволі приємно – дідусь товариша, великий колекціонер і знавець козаччини, подарував Орестові справжнісіньку козацьку люльку із власноручно відреставрованим чубуком. Глиняна основа люльки була помережана чудернацькими позначками, на двох кільцях звисав срібний ланцюжок. І хоч Орест тоді погано уявляв собі, як користуватися таким величезним знаряддям для куріння, подарунок йому припав до душі: він одразу уявив, як поважно виглядатиме ця люлька на старенькому килимку в гуртожитській кімнаті. А для початку він прикріпив люльку до паска, удвічі пропустивши ланцюжок через петельку, чим викликав ще одну хвилю задоволення з боку приятелевого дідуся, який, незважаючи на поважний