Сім днів і вузол смерті. Сергій Пантюк
Читать онлайн книгу.
здалося, відчув Віньків стан. – Офіс якомусь адвокатові ремонтуємо, час підтискає, а в тата сірники закінчилися…
– Офіс, – майже вголос повторив Вінько, простягаючи хлопцеві одну із запальничок, яких він зазвичай мав по кишенях кілька, – а телефон там є?
– А як же адвокатові без телефону?
– Пропоную бартер, – Вінько тепер вже привітно усміхнувся, – я зроблю один дзвінок по місту, а вам залишиться ця запальничка.
Аж тепер він згадав, що Орест мав намір відпроситися з роботи, але це не означало, що його стовідсотково відпустять. Тож захопившись ідеєю якомога швидше опрацювати Мегабайта у потрібному напрямку, він підсвідомо зациклився лише на єдиному сценарії подій.
Орест дійсно виявився на місці. Він повідомив, що закінчує термінову роботу, потім мусить владнати ще деякі справи, а «рівно о дванадцятій плюс-мінус п’ять хвилин» готовий бути в Мегабайта.
Насправді ж із перекладом факсового повідомлення Орест впорався досить швидко, зі слів директора склав лист-відповідь, попрохав секретарку приготувати каву й усамітнився у своєму крихітному кабінеті. Важкі думки знову повернулися до нього, здалося, що він забрів у лабіринт, з якого вихід є, але шукати його вже нема бажання. Найвірогідніше, саме так насправді почувався Робінзон Крузо, коли остаточно переконався, що є на загубленому острові єдиним мешканцем. Невідворотність – жахливе слово, а у сьогоднішній ситуації – й поготів. Щоправда, десь на самому дні його свідомості, ще тріпотіла маленька надія, що невдовзі вони зустрінуться з Мегабайтом, і той, зареготавши на всі зуби, обізве його, Ореста, пришмалком і пояснить, що вся ця програма «є повною фігнею і забавкою», а тоді вони, підштурхуючи невдоволеного Вінька, втрьох упхаються до популярної корчми «Чумацький віз» і знову наріжуться до свинячого рохкання. Орест періодично прагнув підкликати цю свою надію ближче до поверхні, але вона одразу ж мовби танула у непроглядному темно-сірому тумані. Він відчував непереборну потребу поділитися з ким-небудь своїм станом, але певної кандидатури визначити не міг. Кілька разів поривався зателефонувати до Олюньки, та придумані перед цим стрункі словесні конструкції миттю вивітрювалися з голови. Він клав слухавку і знову думав до болю у скронях, до відчуття битого скла в очах. І в якийсь момент, коли вже сам із собою погодився, що крім Вінька, ні з ким не обговорюватиме цієї проблеми, все раптом розклалося, як у вдалому комп’ютерному пасьянсі.
Отже, незалежно від того, що скаже сьогодні Мегабайт, треба першочергово звільнитися від зайвих клопотів. Наразі такий клопіт існує один – оця нездала служба, яка хоч і приносить чималу копійчину, але здебільшого забирає до двох третин часу із кожної доби. Орест пригадав, що його контракт передбачає відпустку у будь-який час після відпрацьованого року, але «за умови відзнайдення аналогічного спеціаліста для тимчасової заміни». Він розшукав у шухляді папірець із номером телефону університетської однокурсниці Діани, яку нещодавно