Американський психопат. Брет Істон Елліс
Читать онлайн книгу.
теж вибухають сміхом.
– Ось де суть жарту, – гордо і з полегшенням каже Престон.
Ван-Паттен дає йому п’ять. Навіть Прайс сміється.
– Господи, – кажу я, – який жах.
– Чому? – питає Престон. – Це ж смішно. Це гумор.
– Так, Бейтмене, – додає Мак-Дермотт. – Веселіше.
– Майже забув, – говорить Прайс. – У Бейтмена встає тільки на членів союзу боротьби за громадянські свободи. З цим є якісь проблеми?
– Це не смішно, – кажу я. – Це расизм.
– Бейтмене, вилупку ти відлюдькуватий, – каже Престон. – Припини читати біографії Теда Банді.[43]
Він підводиться і дивиться на свій «Ролекс».
– Усе, мені час іти. Побачимося завтра.
– Так, те саме місце, той самий час, – каже Ван-Паттен, пхаючи мене ліктем.
Перш ніж піти, Престон схиляється до мене.
– «Бо коли я останнього разу трахав негритянку, вона вкрала в мене гаманець».
– Та зрозумів я, зрозумів, – кажу я, відштовхуючи його.
– Запам’ятайте, хлопці: мало що в житті працює так надійно, як «Кенвуд».
Він виходить.
– Ябба-дабба-ду, – каже Ван-Паттен.
– А хтось чув, що печерні люди їли більше клітковини, аніж ми зараз? – запитує Мак-Дермотт.
«Пастелі»
Ми приїхали в «Пастелі», і я мало не плачу, бо впевнений, що сісти там не пощастить, однак столик непоганий, і полегшення котиться солодкою хвилею по моєму тілу. Мак-Дермотт знайомий із метрдотелем «Пастелей», отож, хоча ми й замовили столик із таксі кілька хвилин тому, нас одразу проводять через повний людей бар у рожеву, яскраво освітлену головну залу і розсаджують у чудовій кабінці на чотирьох. Зарезервувати столик у «Пастелях» практично неможливо, тож всі ми – Ван-Паттен, я, навіть Прайс – вражені тим, як майстерно Мак-Дермотт здобув нам столик. Може, ми навіть трохи йому заздримо. Сівши в таксі на Вотер-стрит, ми зрозуміли, що столик ніхто ніде не замовив, і поки обговорювали переваги нового каліфорнійсько-сицилійського ресторанчика у Верхньому Іст-Сайді (і я панікував так сильно, що мало не розірвав «Заґат» навпіл), поступово дійшли згоди. Не приставав на це лише Прайс, однак і він врешті-решт знизав плечима і сказав: «Та мені насрати», і ми зробили замовлення з його мобільного. Він увімкнув свій вокмен так голосно, що звуки Вівальді було чути навіть із напівпрочиненими вікнами, через які таксі заповнював гамір дорожнього руху. Ван-Паттен та Мак-Дермотт грубо жартували щодо розміру його члена, я до них приєднався. Біля ресторану Тім схопив ту серветку, на якій Ван-Паттен записав фінальну версію запитань для «Джі К’ю», й жбурнув її у волоцюгу, який лежав під рестораном, тримаючи в немічних руках картонку з написом: «Я ГОЛОДНИЙ І БЕЗДОМНИЙ, ПРОШУ, ДОПОМОЖІТЬ».
Усе наче йде добре. Метрдотель передав нам чотири «Белліні»[44] як подарунки від закладу, але ми все одно замовили собі напої. «Зе Ронеттс» співають «А потім він мене поцілував», у нашої офіціантки шикарна фігура, і навіть Прайс, схоже, розслабився, хоча й ненавидить це місце. До того ж за столиком навпроти
Серійний вбивця, ґвалтівник та некрофіл.
«Bellini» – алкогольний коктейль із персикового пюре та ігристого вина, блідо-рожевого кольору