Американський психопат. Брет Істон Елліс
Читать онлайн книгу.
Просто європейське лайно.
– Можеш взяти мій, Ван-Паттене, – кажу я.
– Чекайте, – каже Мак-Дермотт, зупиняючи помічника офіціанта. – Я свій теж залишу.
– Чому? – запитує Прайс. – Намагаєшся справити враження на ту вірменську ціпоньку за баром?
– Яку вірменську ціпоньку? – Ван-Паттен раптом зацікавився і почав крутити головою.
– Забирайте все, – каже Прайс, закипаючи.
Помічник офіціанта покірно забирає всі келихи і наостанок киває невідомо кому.
– Хто призначив тебе головним? – скиглить Мак-Дермотт.
– Народ, дивіться, хто щойно зайшов, – присвистує Ван-Паттен. – От же ж.
– Заради Бога, тільки не той довбаний Престон, – зітхає Прайс.
– О ні, – зловісно говорить Ван-Паттен. – Він нас ще не помітив.
– Віктор Павелл? Пол Овен? – раптово злякавшись, питаю я.
– Йому двадцять чотири, і, скажімо так, у нього до огиди багато бабла, – натякає, шкірячись, Ван-Паттен. Його, безперечно, помітили, бо на його обличчі з’являється сяюча посмішка на всі зуби. – Грошей – хоч сракою їж.
Я витягаю шию, але не можу зрозуміти, про кого йдеться.
– Це Скотт Монтґомері, так? – каже Прайс. – Скотт Монтґомері.
– Можливо, – дражниться Ван-Паттен.
– Той карлик Скотт Монтґомері, – Прайс впевнений.
– Прайсе, – каже Ван-Паттен, – ти просто безцінний.
– Дивіться, в якому я захваті, – каже, повертаючись, Прайс. – Я завжди в захваті, як зустрічаю когось із Джорджії.
– Ого, – каже Мак-Дермотт. – Яке вражаюче вбрання.
– Все, – каже Прайс, – я вражений у самісіньке серце.
– Нічого собі, – я теж бачу Монтґомері. – Елегантний темно-синій.
– У ледь помітну клітинку, – шепоче Ван-Паттен.
– Скільки бежевого, – каже Прайс. – Ви розумієте.
– Він йде до нас, – кажу я, опановуючи себе.
Скотт Монтґомері підходить до нашого столика. На ньому двобортний піджак темно-синього кольору з ґудзиками з фальшивого панцира черепахи, явно не нова смугаста бавовняна сорочка з червоним стібком, шовкова краватка з червоними, білими та синіми спалахами від «Хуґо Босс» і штани з вимитої вовни з чотирма складками та косими кишенями від «Лазо». Він тримає келих шампанського й передає його своїй супутниці – дівчині модельного типу, худій, з непоганими цицьками, ніяким задком і на високих підборах; вона вбрана у спідницю з шерстяного крепу та велюровий піджак з шерсті з кашеміром, таке ж кашемірово-шерстяне пальто перекинуте через руку, все від «Луїс дель Оліо». Туфлі на підборах від «Сьюзен Бенніс Воррен Едвардз», темні окуляри від «Ален Майклі», сумочка з пресованої шкіри від «Гермес».
– Привіт, народе, як життя? – Монтґомері говорить гугняво, як і всі мешканці Джорджії. – Це Ніккі. Ніккі, це Макдональд, Ван-Бурен, Бейтмен – гарна засмага! – та містер Прайс.
Він потискає руку тільки