Американський психопат. Брет Істон Елліс
Читать онлайн книгу.
кричу я до Прайса, – а чому ми ними не скористались?
– Тому що, – перекрикує він музику, взявши мене за комір, – нам потрібен Болівійський Живильний Порошок…
Він поспішає вузьким коридором, паралельним танцполу, через бар, до «Зали з канделябрами», наповненої народом із «Дрекселя», «Лемана», «Кіддера Пібоді», Першого Бостонського, «Морґана Стенлі», від Ротшильда, від Ґолдмана, навіть із «Сітібанку», Господи прости – всі у смокінгах, з келихами шампанського. «Нове відчуття» непомітно переходить у «Диявола всередині», наче це – одна пісня, а Прайс помічає в глибині кімнати Теда Медісона у двобортному шерстяному смокінгу, бавовняній сорочці з комірцем-стійкою від «Пол Сміт», з метеликом-краваткою та широким паском від «Рейнбоу Неквеар», діамантовими запонками від «Тріанон», у черевиках із лакованої шкіри та вельвету від «Ферраґамо», зі старовинним годинником «Гамільтон» від «Сакс». За Медісоном зникають у темряві залізничні колії, нині яскраво освітлені стильними зеленими й рожевими вогниками; Прайс раптом зупиняється, дивиться крізь Теда, який посміхається, помітивши Тімоті, а той пристрасно дивиться на колії, наче вони пропонують якусь свободу, втілюють втечу, якої він прагне. Але я кричу до нього: «Гей, ось Тедді!», і це розриває його заціпеніння, він трясе головою, наче хоче витрусити з неї ці думки, фокусує погляд на Медісоні й рішуче кричить: «Ні, то не Медісон, заради Бога, то Тернбол»; а хлопця, якого я вважав Медісоном, вітають двоє інших чоловіків у смокінгах, він відвертається від нас; і раптом за спиною Прайса з’являється Еберсоль, обіймає його за шию, сміючись, вдає, що хоче задушити, і Прайс скидає його руку, потискає її й каже:
– Привіт, Медісоне.
Медісон, якого я сплутав з Еберсолем, вбраний у розкішний білий лляний двобортний піджак від «Хакетт оф Лондон», куплений у «Берґдорф Ґудмен». В одній його руці – неприкурена сигара, в другій – наполовину наповнений келих шампанського.
– Містере Прайс, – гукає Медісон, – дуже радий вас бачити, сер.
– Медісоне, – кричить до нього Прайс, – нам потрібні твої послуги.
– Шукаєте проблем? – посміхається Медісон.
– Чогось більш швидкодіючого, – горлає Прайс.
– Звісно, – кричить у відповідь Медісон і киває мені, чомусь прохолодно, і кричить щось на зразок: «Бейтмене», а потім: «Гарна засмага».
За Медісоном стоїть хлопець, дуже схожий на Теда Дреєра, вбраний у двобортний смокінг із комірцем-шаликом, бавовняну сорочку та картатий шовковий метелик. Я практично впевнений, що все це – марки «Поло» від «Ральф Лорен». Медісон постійно киває людям, що проходять повз нього в натовпі.
Зрештою Прайсу вривається терпець.
– Слухай, нам потрібні наркотики, – здається, волає він.
– Терпіння, Прайсе, терпіння, – кричить до нього Медісон. – Я поговорю з Рікардо.
Але він лишається на місці й продовжує кивати людям, що проштовхуються повз нас.
– То, може, зараз? – кричить Прайс.
– Чому ви не в смокінгах? – горлає Медісон.
– Скільки