Танець білої тополі. Надія Гуменюк
Читать онлайн книгу.
чергової п’ятирічки і садити себе на любовну дієту. Йому вже за тридцять п’ять перевалило, коли ж іще вдасться пожити, як не тепер?
Раз на тиждень Віра навідувалася до його просторого, але по-холостяцьки незатишного помешкання з голими стінами. З кожним відвідуванням більше прикипала до нього. Сама незчулася, коли почала потай молитися, щоб товаришка Краскова ніколи не приїхала сюди. Сподівалася, що ось-ось, якогось благословенного дня, надійде лист, у якому Людмила Гервасіївна сповістить, що вирішила розлучитися. А чому б і ні? Їх же ніщо не зв’язує – дітей немає, палкого кохання також. Якби любов була, то потягнулася б жінка за чоловіком, як нитка за голкою, куди завгодно. А так… Сидить собі десь премудра і практична Люська Гервасіївна й виглядає з моря погоди. Віра ж тут мусить прокрадатися вечорами до свого коханого, як партизан-підпільник на конспіративну явку. А Владлен, відчиняючи двері, кожного разу зазирає за її плечі, прислухається, оглядає східці:
– Віруньчик! Тебе ніхто не засік?
Їй би геть не хотілося тієї конспірації. Навпаки: хай би всі бачили, хай би знали. Але так наказав Красков. Кохання коханням, сказав, а репутація керівного кадра – понад усе. Звісно ж, настане час, коли він розлучиться з Люсею (вона, здається, і не збирається сюди їхати) і вони одружаться. Але треба почекати, треба утвердитися на новому місці, завоювати авторитет. Зараз ніхто нічого не повинен знати. Ніхто! Навіть її найближча подруга. Та що там «навіть»? Насамперед! Подруги – це такі капосні створіння! Вони завжди першими все випитують і виносять таємниці на люди. А Регіна до того ж його секретарка. Секретарка взагалі не повинна бути в курсі особистого життя шефа.
Коли Віра сказала, що вагітна, він зреагував якось дивно. Нібито зрадів, а ніби й злякався. Довго мовчав, курив, а тоді ні сіло ні впало почав розпитувати про її родину: хто батьки, діди, бабусі, чи є дядьки, тітки, сестри і брати, чи ніхто з них не хворіє на якісь спадкові хвороби?
Зізналася, що батьків не знає – її удочерили ще немовлям. А отже, і про інших кровних їй нічого не відомо. Красков викурив іще одну цигарку, загасив недопалок і рішуче повернувся до неї.
– Підкинули тебе, значить… Хм… Що ж то за мамуся така, що своєї дитини зреклася? Алкашка? Бомжиха? Ненормальна? А татко ж хто? Не затягуй з абортом. Скільки тобі грошей дати?
– Ніскільки! – спалахнула.
– Віруньчик! Подумай про мене! Подумай, якщо справді любиш!
Похапцем одягнулася і пішла. Земля гойдалася під ногами, ледве добралася до гуртожитку. Наступного дня Красков викликав її до свого кабінету. Регіни у приймальні не було. «Зрозуміло! Кудись відправив, щоб не знала», – подумала Віра.
Він поклав перед нею конверт з грошима:
– Це не прохання, а наказ. Він не обговорюється. І тільки спробуй десь пікнути, Ві-рунь-чик!..
Господи! Що ж це з ним сталося? Куди поділася його галантність? Куди зникли сонячні зайчики в очах, які вона так любила? Зовсім інша людина. Холодна, жорстка, знервована, готова на все. Віра не взяла грошей. І наказ виконувати не