Листи до полковника. Яна Дубинянская
Читать онлайн книгу.
Жінка в маленькому фартушку поверх чорної сукні. Щось в’язке й задушливе в горлі…
– Здрастуйте… Єво Миколаївно.
– Старченко, – вона усміхнулася сумно, наче відразу все зрозуміла. – Проходь.
Драстуй, тату!
Тут зима, дуже холодно, деякі дерева вже без листя. Вчора навіть комин затопили! Цікаво дивитися на вогонь, майже так само, як на море. Але в літній резиденції все одно краще. Я б хотіла завжди там жити.
Сеньйор Річес замовив тобі нові підручники. Це добре, тому що старі ми вже пройшли. Цього року в нас гуманітарний ухил. Мені подобається. Подбай, щоб і далі був гуманітарний, я цю математику ненавиджу! А фізику взагалі. З неї навіть підручників немає, тобто, всі вони неправильні, каже сеньйор Річес. Він задоволений мною. Я вже пишу без помилок п’ятьма мовами! Каже, що я дуже-дуже здібна учениця.
Щоправда, Вілья сміявся. «Спробував би твій сеньйор Річес так не сказати, знаєш, що б йому було?» А що б йому було, тату? Вілья старший від мене на рік. Його мама кастелянша у зимовому замкові. Ми товаришуємо.
Ти уявляєш, тут під північною стіною відбивалка!!! Вілья показав мені. Відбивалка – це… Ну, вона відбиває, наче дзеркало, а якщо ходити туди й сюди, з’являється зображення, просто з повітря! Ми їх багато наробили, дуже смішні, особливо ті, де я з висунутим язиком. Роза сказала: «Ти принцеса, тобі має бути соромно». Але мені не дуже соромно, вони ж усе одно пощезали потім. А так я б тобі надіслала на згадку.
Приїжджай, тату! Тут добре, хоча й зима. А може, ти вже влітку приїдеш? У літню резиденцію, так? Тоді поки пиши довші листи. Знаєш, Вілья каже, що їх узагалі пишеш не ти. Бреше, еге?
РОЗДІЛ ІІІ
– Білет номер двадцять п’ять. Ги-ги. Історичний роман двадцятих років минулого століття. Ні фіга собі!.. Творчість Г.Ан-то-ко-ловського. Тю!.. а хто це такий?
– Не кривляйтеся, Бушняк. Якщо ви не готові, кладіть білет і можете бути вільні.
Щось таке чулося сьогодні в її голосі. Невловиме, як низькі частоти у тріснутій органній трубі. Байдужа й безжалісна звукова хвиля, на шляху якої краще не стояти; той, хто опинявся в безпосередній близькості від її джерела, добре це розумів. Всі до одного. Починаючи з директриси, яка після трьох поспіль негативних оцінок (а хто винен, що клас з’явився всуціль не готовим до іспиту?) вибігла з класу, мабуть, порадитися з кимось вищим за рангом – і закінчуючи оцим вилупком, що на очах губив залишки нахабства й хуліганського куражу.
Бушняк ковтнув, притих, підвівся з-за екзаменаційного столу. Якщо він, другорічник, не складе іспиту і знов не буде переведений до наступного класу, то загримить прямісінько в армію. Він чудово знав, що класній керівничці про це відомо. Але не міг собі уявити, наскільки їй буде байдуже.
Функція, що приймає іспит з літератури в десятому класі. Не більше того.
– Хто наступний?.. нема бажаючих? Тоді продовжимо за списком. Дмитрієв.
Як довго, з нудьгою подумала Ева. Хоча, власне, куди поспішати?
– Тягніть білет.
Десь