Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
напевне, бо в неї такі незвичайні очі, але сподіваюся на небеса, що це так. – На лоба йому впало волосся. Він нетерпляче відкинув його назад посмиком голови і подивився на Лорел. – Ви добре працюєте. Так і продовжуйте, гаразд? Я зараз її піднімаю. Продовжуйте натискати, коли я це робитиму.
– Так багато крові, – простогнала Лорел. – Їй її вистачить?
– Не знаю. Продовжуйте натискати. Готові, містере Ворік?
– Ой, Боже, гадаю, так, – прохрипів Руді Ворік.
– Добре. Починаємо.
Нік просунув долоні Дайні під праву лопатку і скривився.
– Тут гірше, ніж я думав, – пробурмотів він. – Набагато гірше. Вона геть просякла.
Він почав повільно підважувати Дайну проти тиску Лорел. Дайна простогнала густим «кряк». Бульба напівзапеченої крові вихлюпнулася в неї з рота й розбризкалася по підлозі.
І тепер Лорел почула, що з-під дівчинки на килим кров ляпотить дощем.
Раптом світ почав спливати від неї.
– Не припиняйте, тисніть! – крикнув Нік. – Не здавайтесь!
Але вона вже зомлівала.
Лише усвідомлення, що подумає про неї цей Нік Гопвел, якщо вона дійсно зомліє, змусило Лорел до того, що вона зробила далі. Лорел вистромила між зубами язика, наче дитина, що кривляється, і щосили його прикусила. Яскраво-гострий біль і солоний смак власної крові негайно заповнили їй рота… але те відчуття, ніби цей світ великою лінивою рибою в акваріумі спливає від неї, минулося. Вона знов була наявна тут.
Знизу пролунав раптовий зойк чи то болю, чи подиву. За ним якийсь хриплий скрик. По п’ятах цього крику добігло гучне, пронизливе верещання.
Руді з Лорел разом повернули голови в тому напрямку.
– Це хлопець! – сказав Руді. – Він і Ґефні! Вони…
– Вони таки зрештою знайшли містера Тумі, – промовив Нік. Обличчя в нього було незбагненною маскою зусиль. Жили на шиї напнуті сталевими тросами. – Ми лише мусимо надіятися…
Знизу почувся глухий грюк, а за ним жахливе скиглення болю. Потім ціла низка важких гупань.
– …що вони контролюють ситуацію. Зараз ми не можемо нічого з цим вдіяти. Якщо ми перервемося посеред того, що зараз робимо, ця дівчинка точно помре.
– Але там голос ніби нашого хлопчика!
– Нічого не поробиш, чи не так? Воріку, просовуйте тампон під неї. Зараз же це робіть, а то я копняками розірву вам вашу чортову сраку!
6
Дон спускався першим по ескалатору, а внизу на мить зупинився, риючись у себе в кишені. Звідти він видобув якусь прямокутну річ, що тьмяно зблиснула в темряві.
– Це моя «Зіппо», – пояснив він. – Як гадаєш, вона загориться?
– Не знаю, – сказав Алберт. – Може… на якийсь час. Краще вам не засвічувати запальничку до того, як з’явиться необхідність. Я сподіваюся, вона горітиме. Без неї нам не вдасться тут нічого роздивитися.
– А де те місце, «Послуги аеропорту»?
Алберт показав на двері, крізь які менш як п’ять хвилин тому пройшов Креґ Тумі.
– Прямо там.
– Ти