Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
спливаючу свічку в темній печері. Він показав на праву стіну:
– Агов, хлопче! Козирю! Дивися!
Там висів плакат із зображенням підпилого парубка в діловому костюмі, який нетвердо виходить з бару. «РОБОТА – ПРОКЛЯТТЯ ПИТУЩОГО ПРОШАРКУ» – повідомляв напис на плакаті. На тій самій стіні поряд з ним висів білий пластиковий ящик з великим червоним хрестом. А під ним були притулені складені ноші… того типу, що з коліщатами.
Проте Алберт не дивився ні на плакат, ні на аптечку. Його очі були прикуті до столу в центрі кімнати.
Він побачив на ньому плутанину паперових смужок.
– Бережіться! – крикнув хлопець. – Бережіться! Він ту…
Креґ Тумі виступив з-за дверей і вдарив.
9
– Ремінь, – гукнув Нік.
Руді ані поворухнувся, ні відгукнувся. Голова його залишалася повернутою до дверей ресторану. Звуки знизу припинилися. Залишилося тільки те хрумкання та ритмічне, пульсуюче стугоніння реактивного двигуна в темряві за стінами.
Нік, наче той мул, брикнув ногою, поціливши Руді в гомілку.
– Ой!
– Ремінь! Негайно!
Руді незграбно впав на коліна й підсунувся до Ніка, який однією рукою підважував Дайну, а другою притискав їй до спини скатерковий тампон.
– Просуньте ремінь під тампон, – сказав Нік. Він уже хекав, піт широкими струменями стікав по його обличчю. – Мерщій! Я не можу тримати так її вічно!
Руді посунув ремінь під тампон. Нік опустив Дайну, сягнув рукою через маленьке тіло дівчинки і підняв її ліве плече рівно настільки, щоб витягти ремінь з того боку. Потім він оперезав ним її груди і туго затягнув. Вільний кінець ременя він поклав у долоню Лорел.
– Не послаблюйте тиску, – сказав він, підводячись. – Пряжкою скористатися неможливо… наша мала занадто мала.
– Ви вниз? – запитала Лорел.
– Так. Це здається доцільним.
– Будьте обережні. Прошу, будьте обережні.
Він вищирився до неї, і всі ті білі зуби, що раптом сяйнули в напівтемряві, були вражаючими… проте не лячними, як вона виявила. Зовсім навпаки.
– Звісно. Саме так я досі й існую. – Простягнувши вниз руку, він стиснув їй плече. Рука була теплою, і з цим доторком крізь тіло Лорел промайнув невеличкий трепет. – Ви діяли дуже добре, Лорел. Дякую вам.
Він уже почав відвертатися, та тут маленька ручка намацала і вхопила манжету його джинсів. Він глянув долі й побачив, що сліпі очі Дайни знову розплющені.
– Ви… не… – почала вона, але тут же її стрясло задавленим кашлем. Кров приснула з її носа, розлетівшись дрібними крапельками.
– Дайно, тобі не можна…
– Ви… не… вбивайте… його… – прошепотіла вона, і навіть у цій темряві Лорел пройняло те фантастичне зусилля, яке зробила дівчинка, щоб взагалі щось сказати.
Нік зачудовано дивився вниз на дівчинку.
– Цей мудак ударив тебе ножем, сама знаєш. Чому ти так наполягаєш на тому, щоб залишити його цілим?
Її вузькі груди напружилися проти ременя. Піднісся закривавлений скатерковий тампон. Дівчинка,