Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
вже місяць чи й два не ходила в кінотеатр, а якраз на цей вихідний і зібралася. Та й фільм зараз демонструється, як сусідка запевняла, «заграничний», ще й буцімто про любов. У Парижі чи в Римі. А тут вас із грибами…
Тому, як самі розумієте, треба дружину підготувати.
– До речі, моє серденько, завтра у нас що? Здається, вихідний. То я, мабуть, моя зозулько… (варіант: ластівочко, синичко, журавочко, лебідко, галочко… Крім пернатих, радимо використовувати і ссавців: кішечко, білочко, куничко, лисичко… ну і так далі). Завтра той… За грибочками поїду.
– Знову-у??! Знову у вихідний тинятимешся поза уманню, а я… я… на кухні… у… у…
– Ах, моя лебідонько, – квапитесь ви, доки джинн ще не вилетів із пляшки. – Чому на кухні? Мусиш ти хоч раз культурно відпочити? От і сходи у кіно.
– Та я й так щовихідного сама! Бо тебе носить бозна-де. Ні, ти мені скажи: є у мене чоловік чи нема? Ах, є? Тоді я піду в кіно так, як ходять усі щасливі жінки: зі своїм чоловіком.
– Звичайно, я вдячний тобі, моя лебідонько, що ти хочеш зі мною у кіно, але ж – грибочки…
Тепер лишається запитати: чи знаєте ви, що таке гриби?
У Словнику української мови (том 11, стор. 165) сказано так:
«Гриб – це нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку, і розмножується головним чином спорами».
І все. Просто і ясно.
Що ж, усе це так, але якби-то укладачі Словника знали, яку радість дарує людині ота «нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку», то вони про гриб, напевне б, цілу поему написали. А якщо й не поему, то хоча б таке:
«Приблизно з половини липня, як тільки проллються над навколишніми лісами золоті, вперемішку з сонцем дощі, і затуманяться полудневим маревом далекі узлісся, з половини липня і майже до самого жовтня повітря у нашому місті стійко пахне грибами. Не знаю, кого як – особисто ж мене цей дух так бентежить, що я, здається, готовий чимдуж бігти з луб’янцем хоч куди – в бір чи в березняк. І серце виповнюється тихою світлою радістю, яка знайома кожному заповзятому грибівнику».
Отже, грибівник – це той, хто збирає гриби. (Не плутати із словом «грибник» у Даля, там воно означає… пиріг із грибами.)
Так от, автор – один із тих, хто збирає гриби. А скільки у нас мільйонів грибівників – точної цифри не знає, мабуть, і всезнаюча статистика. Є вони навіть серед поетів і серед солідних прозаїків, і вони (зокрема, прозаїки) ось як пишуть про своє захоплення:
«Кажуть, козуб терпінням повниться, але не вся та радість, що в козубку зібрана, – мені, може, тим ще люба ця красна пора року, що будить вона в людях – від малого до великого – почуття світлі, помисли добрі – про красу рідного краю, про щастя жити на землі, і, захоплені здоровим азартом, ми самі навіть не відчуваємо, як підносить нас над буденністю відчуття вічної спорідненості з природою».
Отож, дорогий читачу, за козубець, за дружину і… Навіщо їй у вихідний удома сидіти? За корзину, за дружину і – в ліс. І кваптесь, кваптесь, бо грибна пора… Ось вам на