Аравійська пустеля (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
вітрила, білі хмарки позачіплялися…
І ніби й не було гамірливого міста, роботи, щоденних клопотів. Ніби хтось вас на руки взяв, підняв і легенько так поніс, поніс, по-о-ніс… І з ваших пліч, серця, печінки, селезінки, нирок – наче по доброму пуду поспадало.
– Тату, а що ото по землі стелеться?
– Молодило, синку.
– Ой, як смішно його звуть… Молоди-ило. А ото що цвіте?
– Безсмертники.
– А ото… червоненьке… на лапки схоже?
– А то рідний брат безсмертника. Так і зветься: котячі лапки.
– А біля ромашки що цвіте?
– Гвоздика польова.
– А ото… голубеньке?
– Ото… Та що це ти, як найнявся? Грибів щось не видно, а мусять же бути! Жито цвіте.
У березняку вас зустрічає перший комарик: дзззз…
– Дзижчиш? – ви до нього так лагідно, доброзичливо. – А чому? Бо живеш ти, комарику, серед природи, і нерви у тебе міцні, і валер’янку, мабуть, ночами не п’єш… А побув би ти на моєму місці, то не дзижчав би, а – гавкав.
І зненацька почувся синів крик.
Такий пронизливий-дзвінкий, що ви, жахнувшись, у два стрибки опиняєтесь біля нього, готові стати на смертний герць, аби врятувати малого від негаданої біди.
А синок навпочіпки присів, а перед ним – гриб.
Білий!!!
З добре відро завбільшки (принаймні так вам здалося в першу мить).
– Хапай його, хапай! – кричить син.
– Спокійно, спокійно, – а в самого руки тремтять. – Оце повезло. Спо… Нікуди він від нас не втече…
Та гриб од вас… утік. Власне, розсипався, тільки-но ви до нього доторкнулися.
– Пізно-о-о знайшли-и… – ледь не плачете ви. – Черва першою встигла. З тиждень раніше – і був би наш.
Чимдалі заглиблюєтесь у ліс, тим більше і більше переконуєтесь, що грибів… немає. Зате є комарі. Той ідилічно-пасторальний комарик, до якого ви так ніжно щебетали кілька хвилин тому, тепер видається вам райдужним метеликом, бо попереду не комарі, а – вовки! Щоправда, спершу ви ніби делікатно відмахуєтесь від них, як од чогось несуттєвого, дріб’язкового, не вартого уваги.
– А… киш, прокляті!
І навіть слушні поради їм даєте, що вдень, мовляв, порядним комарам треба спати. Та невдовзі переконуєтесь, що комарі чхали на ваші велемудрі поради і що їх тут взагалі полчища! Орди! Тьма-тьмуща і ще стільки ж! Вони пікірують на вас, як винищувачі, обліплюють руки, обличчя, груди, спину, ноги і навіть… О-о-о!.. Крізь штани жалять.
Доводиться виламувати гілляку і люто періщити себе нею по чім попало.
«Оце приперлися свої нерви зміцнювати! Оце подихали свіжим повітрям!.. Тьху!.. В рот і ніс лізуть. А-а… Вовки! Шакали! Рисі скажені! Крізь штани гризуть!..»
А грибів – грибів катма.
Надибуєте іноді сухі-сухі сироїжки, червиві підберезовики. Або де білий мигне, теж червою побитий.
– А-а-а!.. – не своїм голосом верещить син. – Мене комарі кусають!
– А ти думаєш, мене… – лясь-лясь-лясь… – цілують? Нá ось гілляку… – лясь-лясь…