«30. IV.1925.

      Це початок мого вірша, який ніколи не буде мати закінчення, мій єдиний, мій коханий Михайлик! Бо я тільки одержала від Вас листа, то одразу з душі зникли всі „тіні“ і я певна, що з’являться всі колишні сни, а за вікном такі чудові вишні, а в кімнатці фіялки.

      Та й взагалі, жити на світі чудово!

      Правда, іноді жують все батьки, ну да що ж їм стареньким робити, як не читати нотації своїй безшабашній дочці? У них же нема таких важливих справ, як, наприклад, у нас з Вами, які потребують чикіпішити годинами та й того дуже мало. Ну і хай собі бурчать трошечки, але драм, їй-богу, ніяких не було, а мого єдиного Михайлика всі наші виключно поважають і на рідкість довіряють йому.

      Між іншим, папа приїздив до Праги і оповідав, як Ви чудово грали на якійсь вечірці і який Ви були „холосий“ в українському вбранню. От шкода, що я Вас не бачила!

      Михайлику єдиний, зустріч моя найсвітліша! Яке ж щастя, я зустрінулась з Вами. Тепер, що зі мною не буде, я завжди буду знати, що є на світі люди такі, як Ви. Не пошлі, не порожні – милі, милі…

      Ви пишете, що приїдете до Праги аж за тиждень, бо в цю суботу поїдете на вечірку. Це, звичайно, шкода, бо я за Вами буду скучати… Але, звичайно, на вечірку піти варто. Потім будете оповідати мені про неї, й я буду така горда, що ось Ви бачите стільки людей, панночок, але кохаєте лише одну мене!

      „Любов свободна“, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, „фліртуйте“. І мені Ви ніколи не зробите неприємности. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не „каторга єгипетська“, не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов не можлива без повного цілком довір’я. А я Вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас – ЄДИНА.

      Між іншим, Михайлику, з фотографією у мене вийшла мука!!!! (Я попала до якогось дивного фотографа. Зфотографувавши мене, він залишився незадоволений першою фотографією (Слечна віпада лепше ніж на подобенце) і зафотографував мене ще раз, причому примусив мене фотографуватися, крім того, ще раз в капелюсі (Все за ту ж ціну – чудак!!) І одні з цих фотографій будуть готові в понеділок, а другі в середу. Я роблю так: в понеділок посилаю Вам фотографію одного типу – відразу ж, а в середу – другого. Одна фотографія буде маленька і буде нагадувати, яка Оленочка малесенька, а друга велика буде нагадувати Вам про велике моє кохання… (Знаєте, є такий вірш: „Я любви не числю и не мерю… Нет, любовь есть вся моя душа“.) Так що в вівторок Ви вже будете мати якусь мою фотографію.

      Якби Ви знали, Михайлику, яка я тепер зайнята! Акуратно ходжу на лекції. Ходжу на студію театральну. В суботу у нас академічне свято, і проф. Вагнер мучає