Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
за щось, тільки не розумів, чому він так ні з того ні сього почав таку розмову. Потім узяв якусь велику книгу й почав читати з першої сторінки. То була історія України Аркаса, і він вичитав прекрасний вступ до неї. Те читання зробило на мене вражіння. Слова Аркасови глибоко запали мені в душу, і вже в тій хвилині я відчув, що сила тих слів якось перевертає увесь мій психічний уклад. Я став розуміти тоді, чому він гнівається на козацтво. Мені стало соромно за самого себе, що я до цього часу не ставив собі питання: „Хто я і що я? Як це я й досі не знав, що „українська нація не вчорашня, а має за собою тисячелітню історію“, як почув зі вступу Аркаса.“ Думки пішли роєм у голові…»
Зацікавивши свого учня, кобзар для початку дав почитати Михайлові історичну повість А. Кащенка «У запалі боротьби», яка захопила його.
Почалося навчання гри на бандурі, читання українських книжок, бесіди з учителем, який, за словами Михайла, гуртував біля себе молодь, зворушував своїм словом любов до рідної мови, історії та взагалі до всього, що тільки могло спричинитися до національного виховання. «Отже, – як написав у кінці своєї оповіді Михайло Теліга, – все почалося з бандури: чари її мене не поминули… – вхопили мене і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу».
Весь вільний час Михайло тепер віддавав грі на бандурі та читанню українських книжок, на придбання яких витрачав усі свої гроші. «Я став цілком свідомим українцем, – пише він. – Одначе власна моя свідомість мене не задовольняла. Мені хотілось, щоби і мої товариші також знали, хто вони. Мені було дуже боляче, що ми, козаки, нащадки запорожців, не пішли шляхом наших дідів – лицарів, а обернулись у якусь купу сміття, стали сліпою та ще й ганебною зброєю в руках московських посіпак».
І він збирав навколо себе товаришів, давав їм читати українські книжки, як умів, викликав любов до рідної мови та звичаїв. «Ми вже всі уміли добре розмовляти українською літературною мовою і скрізь нею демонстрували», – писав він.
Коли вибухнула революція, Михайло жив мрією про Велику і Соборну Україну. Він пильно стежив за подіями, які відбувалися в Україні, передплачував газету «Нова Рада» та катеринославські «Просвітянські вісті». Коли в Катеринодарі відбувалася революційна маніфестація, Михайло з товаришами вирішили продемонструвати свою національну свідомість. Вони замовили великого жовто-блакитного прапора, який ніс Михайло. На здивовані запитання з юрби, що то за прапор, «ми, – пише він, – з гордістю відповідали, що це наш національний – український прапор».
Описує Михайло й діяльність Кубанської національної ради, заходи, які вживалися для українізації школи, видання української літератури, поширення універсалів Центральної Ради. «Дуже пишно почала цвісти Кубанщина, – пише М. Теліга. – Та недовго. Лютий московський хижак обступив Кубанщину з усіх боків і почав затискати, що мав сили. Ворог почав правити перемогу».
Багато було винищено на Кубані українських інтелігентів. Михайло задумав перебратися в Україну. Він писав: