Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
міста став 1905 рік (а перша згадка про Подебради відноситься до 1224 року), коли місто відвідав німецький поміщик фон Бюлов. За сумісництвом екстрасенс. З допомогою лози він визначив на внутрішьому дворі замку місце досить сильного джерела, що й справді було виявлено на глибині 96,7 м. Так було відкрито мінеральну вуглецеву воду, на основі якої через три роки в Подебрадах почався курортний сезон. А після закінчення Першої світової війни місто почало стрімко перетворюватися на курорт всеєвропейського значення, який з 1926 року вже спеціалізувався на серцево-судинних захворюваннях. Вже тоді місто Подебради стало популярним у Чехії як місто-курорт і невдовзі стало чи не інтернаціональним, а для українських емігрантів Подебради стали своєрідною Меккою, другим Києвом.
У ті роки маленьке курортне містечко Подебради стало одним з осередків культурного життя української еміграції. Про тамтешнє життя пізніше згадуватиме одна з подруг Олени:
«Був серпень 1922 року – Подебради в Чехословаччині. Перша величава українська маніфестація в цьому новому українському осередку, серед чужого нам ще тоді чеського населення. Це було „Свято поневоленої України“ з багатьма алегоричними возами, що проїздили вулицями тоді ще невеликого, але славного купелевого міста Подебрад. На одному з таких возів, що представляв образ багатої і плодовитої України й де центральною постаттю була Україна – гарна висока молодиця, напереді вміщено дві родини: одна представляла українське селянство, а друга – українську інтелігенцію. Мене притягнено до інтелігентської групи, а юна Леночка була вбрана, як молода селянська дівчина».
У Подебрадах життя емігрантів налагодилось відносно швидко і без особливих проблем. Українці там жили дружною сім’єю. Їх було так багато, що іноді на вулицях чи не частіше за чеську мову чулася українська.
Дивно, але за українську мову, якою вона тоді володіла ще не дуже, взялася саме в еміграції. В Подебрадах діяли матуральні курси для молодих українців, хлопців та дівчат, дітей українських емігрантів, які з тих чи тих причин не мали закінченої середньої освіти чи втратили документи про неї, тож не могли поступити до вищу. Курси всього лише за рік навчання і давали таку матуру – свідоцтво про середню освіту. На такі курси восени і поступила Олена.
Спершу було нелегко. Тож Олена все відіклала і взялася за мову своїх батьків та дідів, як урочисто казала, за мовоньку рідного народу мого. Навчання давалося важко, але вирішила подолати будь-які труднощі. Та й друзі допомагали, всі вони були українцями і, на відміну від неї, – «петербуржанки» – вільно володіли рідною мовою. З друзями вона почала в Подебрадах усвідомлювати себе українкою, чим дуже гнівила брата Сергія, який вперто повторював одне й те ж: ми народилися в Росії, виросли на її мові й культурі.
Перше, за що довелося взятися Шовгенівим, і, зокрема, Оленці, коли вони переїхали до Чехії й поселилися в Подебрадах, це була чеська мова.
Жити в Чехії і не знати чеської мови (це в Україні можна все життя прожити і не знати української мови)