Цензор снів. Юрій Винничук

Читать онлайн книгу.

Цензор снів - Юрій Винничук


Скачать книгу
десь щось котили, вантажили, але все оддалік, і не видно було нічого. Я не став зволікати і, користаючи з туману, покинув порт. Дорогою думав про переслідувачів і розмірковував, де б вони могли зараз бути. Про те, що я прямую до Ґданська, вони здогадувалися, однак не могли знати, якою саме дорогою. Ніч вони, мабуть, провели спочатку в порту, а зараз можуть пильнувати двірець, контролюючи напрямки на портові міста півдня Англії. Чи в цей список входили також потяги на Лондон, важко сказати, але саме туди я і збирався. Це десь біля ста двадцяти миль. Однак іти на двірець було ризиковано.

      Було холодно, я підняв комір. На одній з каварень господар саме піднімав ролети. Заки я туди дійшов, він почепив табличку «Open». Я подумав, що варто все добряче розмислити за кавою та зігрітися, і замовив до кави дві канапки з шинкою та два пампухи, политих люкром. Потім хвильку повагався і узяв п’ятдесят грамів коньяку. Крім мене в каварні більше нікого не було. Я запитав, чи можу скористатися телефоном. Господар нічого не мав проти. Я попрохав телефоністку з’єднати мене з довідковою залізниці. Ніжний жіночий голос привітав мене і поцікавився, чого потребую. Мене цікавило, чи завершився страйк і чи потяг на Лондон зупиняється лише на головному двірці, чи ще десь. Ні, тільки там, страйк завершився, все гаразд. А яка найближча станція? Бат. Я подякував.

      – Це всього тринадцять миль, – сказав господар. – Вам потрібно в Бат?

      – Так.

      – Зараз поїде туди наше авто. Ми возимо звідти молоко.

      – Он як. Чудово. Скільки я повинен заплатити?

      – Зроблю вам знижку. Ви рідкісний гість. У такий час у мене ще відвідувачів не було. А знаєте чому? Бо відкриваємося о шостій ранку. Але вчора я засидівся тут з друзями, то вже й заночував. Біля п’ятої прокинувся, покрутився туди-сюди та й думаю: я й так не сплю, то чого б ото й не відчинити каварню? Аж тут і ви.

      Дзиґар на стіні показував за двадцять шосту.

      – Водій буде через п’ятнадцять хвилин, – сказав господар, помітивши мій погляд. – Заїдете туди за яких півгодини.

      Я поснідав і цмулив коньяк, коли з’явився молодик. Він привітався і запитав, скільки цього разу брати бідонів.

      – Чотири, – відповів господар. – Ось цей пан тобі допоможе, а ти його закинь до Бата.

      – Я завжди радий попутникам, – відповів хлопець і звернувся до мене: – Ходімо.

      Я пішов за ним у глиб каварні, де було службове приміщення і стояли порожні бідони, та поміг йому завантажити. Я потиснув руку господарю і сів біля водія. Дорога на Бат бігла вздовж ріки. Ми погомоніли про се, про те, а за півгодини і справді були на передмісті Бату. Там я зійшов і поквапився на двірець. Доїхав без пригод. У Лондоні мав за мету потрапити на летовище і пошукати когось із нашого клубу, бо звідти часто літали до Лондона. Мій розрахунок виправдався, я знайшов того, кого шукав, і він забрав мене до Ґданська.

4

      Так моя авіаційна афера завершилася. Більше випробовувати долю я не важився. При нагоді виговорив Ріхтеру все, що думаю про його стрийка. Ріхтер був дуже здивований, чи вдавав здивування, але вибачився.


Скачать книгу