Цензор снів. Юрій Винничук
Читать онлайн книгу.
пуделко з-під сірників і годинник-цибульку, стрілки на якому надійно завмерли.
– Нащо вам то? – спитав капрал, пробуючи накрутити дзиґарок. – Він зіпсований.
– То пам’ятка мого засраного дитинства, – сказав цілком поважно Кулюс. – Я його позичив у свого татуська, коли він попав під трамвай.
– А-а, – хитнув головою капрал і сховав усі наші речі по конвертах, лише соняхи й тютюн змів до сміттярки.
– Прошу пана, – звернувся до нього Кулюс, – чи не будете такі ласкаві повернути мені пуделочко.
– Пізніше тобі все повернуть.
– Але ж він до того часу здохне.
– Хто?
– Хрущ.
– Який в сраці хрущ? Що ти мені голову морочиш? Забув де знаходишся?
– Бо там, прошу я вас ґречно, є хрущ, і він здохне з голоду.
Капрал поліз у конверт, витяг пуделочко, там і справді сидів хрущ і рухав вусиками достоту, як і пан капрал.
– Коли мені сумно, – пояснив Кулюс, – я прикладаю пуделочко до вуха і наслухаю, що мені хрущик хоче повідомити. То така забава ще з дитинства, бо тоді приходять до мене в спомини золоті дні, оповиті медовим сяйвом сонця.
– Тьху, – сказав капрал. – Забирай свого хруща.
Кулюс чемно подякував. Канцеляристи, що сиділи за бюрками, не зводили з нас очей, і капрал, аби задовольнити їхню цікавість, мрукнув:
– О, маєте! Червоний душій.
Всі одразу пожвавилися. Пані в окулярах промовила:
– Навіть пристойно виглядає.
– Тим і брав, – сказав капрал таким тоном, ніби він усе вже знав про душія.
– Нарешті я зможу вбрати свого червоного капелюшка, – сказала пані.
– А нині ви його при собі не маєте? – запитав невинним голосом душій.
– Ні! – скрикнула пані істерично. – Не маю!
– Шкода, – зітхнув душій.
– У нього на совісті двадцять чотири жертви, – сказав капрал. – То вам не помпка від ровера.
– Перепрошую, двадцять три, – поправив душій. – І я не якась там помпка, а цілий ровер.
– Ну, нічо, нічо, – хитнув головою капрал, – тобі не довго вже лишилося. А це, – показав на мене, – особливий фрукт. Розвалив череп чоловікові своєї коханки. Тесаком до м’яса. Попав рівно посередині, осюди-во, – і він показав на своєму лобі, куди попав тесак.
– Нє, – похитала головою жінка. – Такого я ще не чула. Аби чоловік забив коханця – таке буває і не раз. Але щоб навпаки?
– Ну! – пожвавився капрал. – Та ж бачите, до чого то йде? Весь світ стає дибки. Мало того, що помпував його жінку, то ще й уколошкав чоловіка, як якогось бузівка.
– І я вам скажу, – промовив пан з папіроскою, – що то не так просто. Колись мені довелося кабанчика бити, то я сокирою не попав у центр чола, а він, бач, тесаком! Майстер! Різником працював, що?
– Де там. Пердолений фордансер, – скривився капрал. – А той, – тут він нарешті звернув увагу на Кулюса, – закатрупив пана Мрожка.
– Не хотячи, – поправив Кулюс з ввічливою усмішкою.
– Пана Мрожка! – промовив задумливо старший пан з папіроскою за вухом. – Того, що сидів у нас за