Візит доктора Фройда. Богдан Коломійчук
Читать онлайн книгу.
Німанд люб’язно погодився заночувати в нас.
– Чи може бути кутова кімната на третьому поверсі, пане докторе? – перепитала жінка.
– Та, що поруч мого кабінету?
– Так.
– Звичайно. Гадаю, вона якнайкраще підійде.
– Я вже приготувала її, пане докторе. У мене було відчуття, що наш гість залишиться сьогодні на ніч, – відповіла служниця.
– Ви, як завжди, неперевершені, Грето, – похвалив її господар. – Бачите, пане Німанде, не одному мені здалося, що вам не слід сьогодні повертатися додому.
З цими словами він по-дружньому поплескав свого гостя по плечу.
– Прошу, добродію, ідіть за мною, – звернулась служниця до Якуба.
Той слухняно подався слідом. За спиною він знову почув голос Когера:
– З вашого дозволу, мій друже, я ще зайду побажати вам на добраніч, – сказав психіатр.
Німанд трохи, повернувши голову назад, спробував посміхнутися, але натомість на обличчі в нього з’явилася лиш крива гримаса.
В невеликій, але затишній кімнаті, куди привела його Грета, було дещо прохолодно, але вже відчувався запах нагрітого кахлю.
– За чверть години буде тепліше, – промовила жінка, – я розпорядилася щодо опалення.
Якуб зніяковіло переступав з ноги на ногу.
– Бажаєте чаю? – запитала Грета.
– Ні, дякую… – відмовився гість.
– Тоді призволяйтесь, пане Німанде. Ванна ліворуч по коридору. Там є все необхідне.
– Ви дуже ласкаві.
– Ви наш гість, – посміхнулась та і, зробивши легкий реверанс, вийшла за двері.
Хвилину постоявши на самоті, Якуб укотре роззирнувся, а потім підійшов до вікна. З-за темного скла пробивалися вогні ліхтарів і сірі обриси засніжених вулиць. Тепер місто здавалось безпечним і навіть гарним, як здається гарним хижак у звіринці, коли відвідувачі споглядають його з-за безпечної огорожі. Минув навіть страх, і тільки нервове посмикування ока нагадувало Німанду про пережите.
Він підійшов до ліжка і помацав перину. Вона була м’якою і манила до себе, наче розкішна жінка в пеньюарі. Тягар сьогоднішнього дня і навіть усіх попередніх днів раптом надавив йому на плечі, мов непосильна Атлантова ноша. Якуб і справді зігнувся, ніби з останніх сил тримаючись на ногах. Довелося докласти зусиль, щоб змусити себе одразу не розпластатись на ліжку.
За чверть години в двері постукали і до кімнати обережно зазирнув господар будинку.
– Ще не спите, пане Німанде? – запитав психіатр.
Сам Когер був одягнений у домашній теплий халат, на ногах мав зручні пантофлі.
– Щиро кажучи, ледве стримуюсь, щоб не влягтися, – зізнався Якуб.
– Воно й не дивно, – посміхнувся Когер, – не щодня доводиться таке пережити. Хотів запропонувати вам викурити по сигарі в бібліотеці, але натомість запропоную дещо інше…
Психіатр переступив поріг і зачинив за собою двері. Якуб напружено глянув на нього.
– Ви не боїтеся, що цієї ночі вас знову вб’ють? – запитав господар. – Тобто що той самий кошмарний