Візит доктора Фройда. Богдан Коломійчук
Читать онлайн книгу.
віддався перині.
Цієї ночі Якуб Німанд спав пречудово. Він прокинувся о шостій ранку і відчув себе свіжим та бадьорим. Хотілося зірватися з ліжка і радісно заволати, однак Якуб вчасно згадав, що знаходиться в чужому домі. Йому подумалось, що вже час збиратися на службу, але як це зробити, щоб не потривожити нікого в домі? Він обережно звівся з ліжка і в темряві намацав свій одяг. Залізши в штани, Німанд спробував знайти на стіні вмикач до електричної лампи. Це мав бути ланцюжок срібного кольору, який в темряві, звісна річ, став невидимий. Шукаючи його, чоловік ненароком зачепив картину, яка висіла над ліжком. В світлу пору доби на ній можна було вгадати альпійський пейзаж, виконаний в імпресіоністській манері. Тепер же цей мистецький витвір, обрамлений у важку бронзову раму, грюкнув так, що, здавалось, розбудив усіх не тільки в цьому домі, але й у сусідньому.
У двері тривожно постукали, і Якуб завмер від несподіванки.
– Пане Німанде, – почувся стривожений голос Грети, – з вами все гаразд?
– Все добре, – спробував відповісти він, але голос його прозвучав так тихо, що жінка його не розчула.
Наступної миті він почув, як у дверях його кімнати обертається ключ. Очевидно, служниця мала запасний і, стривожена гуркотом, вирішила ним скористатись. Світло з коридору врізалось прямокутним трикутником у кімнатні сутінки, діставши з-під стіни сполоханого Німанда у незастебнутих штанах і нічній сорочці. Однією рукою він закривав очі від раптового світла, а іншою притримував одяг біля пояса, аби той не впав на підлогу.
– О Господи! Вибачте!.. – вигукнула жінка і зачинила назад двері, знову зануривши кімнату в сутінки.
– От паскудство, – вилаявся Німанд і знову заходився шукати той бісовий вмикач на стіні.
Двері вдруге прочинились, але Грета цього разу не посміла зазирнути в простір кімнати.
– Пане Німанде, сподіваюсь, ви пробачите мені за…
– Ось він, цей гівняний вимикач, – буркнув гість, намацавши врешті ланцюжок. Він сердито смикнув за нього, і лампа на стіні загорілась тьмяним світлом.
– …за те, що увірвалась до вас, – закінчила Грета.
– Пусте, – відповів той, нервово намагаючись застебнути штани. Присутність цієї жінки за дверима робила його рухи метушливими й незграбними.
– Почувся гуркіт, потім ви не відповідали, тож я подумала, що вам стало зле, – продовжила виправдовуватись вона.
– Забудьте. Це я винен.
– Ви ще звечора мали кепський вигляд, тож я…
– Забудьте, кажу. Все зі мною гаразд.
– Бажаєте чаю? Може, кави? – мовила служниця.
– Кави, коли ваша ласка.
– За десять хвилин унизу, пане Німанде. Ванна також готова.
– А пан Когер? – запитав Якуб, розшукуючи решту свого одягу.
– Доктор мусив вийти сьогодні раніше. Терміновий виклик до шпиталю. Він дуже шкодував, що через це не зможе побачити вас вранці, і просив передати найщиріші вибачення, – відповіла Грета.
На свій сором, Якуб відчув, що від цих слів йому полегшало. Чомусь іноді пекельно важко