40 днів Муса-Дага. Франц Верфель
Читать онлайн книгу.
його інертною натурою:
– Знаєш що, мухтаре? У мене є прохання до тебе. Мені ця метушня з вами починає набридати. Я мирний чоловік, а не поліційна нишпорка. Зніми з мене цей тягар. Прошу тебе, їдь у Мараш, поспілкуйся з мутесаріфом сам. Ти – батько міста, він – відповідальна особа. Мій рапорт про те, що трапилося, – у нього під рукою. Удвох ви вже знайдете правильне рішення.
– Це наказ, ефенді?
– Я ж кажу тобі, це моє особисте прохання. Ти можеш його відхилити, але мене б це засмутило.
Каймакам вважав, що таким чином виграє подвійно: позбудеться Чауша, не муситиме запроторити його до в’язниці особисто й одночасно передасть у руки мутесаріфа найзначнішу особу в місті.
Назарет Чауш довго мізкував. Зморшки зорали його чоло. Гість устав, важко спираючись на костур. Він якось відразу осунувся.
– Якщо я поїду в Мараш, біди не минути…
Каймакам не забув його втішити:
– Чому? На дорогах спокійно. Я дам тобі свій екіпаж і двох заптіїв у поводирі. Крім цього, ти отримаєш рекомендаційний лист до мутесаріфа, можеш його прочитати. І якщо у тебе є якісь побажання, я їх виконаю.
Помережане зморшками обличчя Чауша стало зовсім сірим. Він стояв раптом змарнілий, старий, як давня скеля, на якій стоїть Зейтун. У розпачі шукав війт зустрічні аргументи, щоб обґрунтувати свою відмову. Але губи його під обвислими вусами не ворухнулися. Якась невідома сила скувала волю чоловіка. Він тільки кивнув.
Наступного дня, не вдаючись у подробиці, війт попрощався з домашніми. Невелика ділова поїздка, він повернеться не пізніше, ніж за тиждень. Старший син проводив батька до екіпажа. Піднятися в нього Назарету було важко через хворі суглоби. Син підсадив вітця.
Занісши ногу на підніжку, Чауш сказав спокійно і тихо, щоб не почув кучер:
– Сину мій, я не повернуся.
Він не помилився. Марашський мутесаріф із Назаретом Чаушем церемонитися не став. Незважаючи на теплий супровідний лист, до нього поставилися, як до особи, що підозрюється в якомусь, прихованому навіть від нього самого злочині. Війта піддали суворому перехресному допиту і кинули до в’язниці Османія як державного злочинця й учасника змови, метою якої було повалення існуючого державного ладу. А позаяк і при подальшому розслідуванні Чауш не дав ніяких свідчень про таємну антидержавну вірменську організацію, та й про дезертирів у Зейтуні також, то було наказано застосувати до нього бастонаду[37] вищого розряду. Після чого кровоточиві ноги облили їдкою кислотою. Впоратися з цим тілу дідугана вже було несила. Він помер за годину в невимовних муках. Під вікнами каземату грав турецький військовий оркестр. Грав, щоб заглушити барабанним боєм і вереском зурни волання катованого.
Але навіть мученицька смерть Назарета Чауша не спричинила потрібних провокаторам наслідків. У Зейтуні, як і раніше, нічого не відбувалося. Лише скорбота і глухий відчай народу набули майже відчутних форм. У темному гірському гнізді людськими душами заволоділа безпросвітна