Крістіна. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
під кайфом. Ті, що трималися своїх тісних маленьких клік, зазвичай були вихідцями з бідних кварталів Лібертівілля (і не слухайте, якщо вам хтось казатиме, що учнів старших класів не ділять за принципом «з якої частини міста походить»; ще й як ділять), дуже серйозні й такі тихі, що ти міг помилково сприйняти їх за тупаків. Більшість із них ходили як пережитки 1968 року – з довгим волоссям, зав’язаним ззаду в хвіст, у джинсах і кислотних психоделічних футболках, але в 1978-му ніхто з цих дітлахів не хотів скинути уряд; вони хотіли вирости й стати містерами Ґудренчами.[47]
І майстерня досі є кінцевим пунктом призначення для непристосованих і безголових гевалів, які не так відвідують школу, як відбувають у ній термін ув’язнення. Тепер, коли Арні вимовив прізвище Реппертона, я згадав кількох хлопців, які оберталися довколо нього, як планетарна система. Більшості з них було по двадцять років, і вони все ще ніяк не могли виборсатися зі школи. Дон Ванденберг, Сенді Ґелтон, Канючі Велч. Канючі насправді звали Пітером, але всі хлопці називали його Канючі, бо він вічно ошивався перед залами, де проходили рок-концерти в Піттсбурзі, і канючив копієчку.
Бадді Реппертон розжився дворічним синім «камаро», який кілька разів перевертався на трасі 46 поблизу державного парку Сквонтик-Гіллз. Машину він, за словами Арні, узяв в одного з покерних друзяк Дарнелла. Двигун був у порядку, але корпус реально постраждав, коли тачка перекидалася. Реппертон привіз її до Дарнелла приблизно через тиждень після того, як Арні притягнув Крістіну, хоча Бадді зависав там ще до того.
Перші кілька днів Реппертон наче й зовсім не помічав Арні, а той, звісно, не менш радий був, що його не помічають. Утім, Реппертон був у добрих стосунках з Дарнеллом. Він без проблем брав інструменти, на які завжди був великий попит і які зазвичай можна було дістати, лише забронювавши їх.
А потім Реппертон вирішив узятися за Арні безпосередньо. Він неквапливо прогулювався дорогою від автомата з «колою» чи з туалету, перекидав коробку, і насадки на ключі для шарових шарнірів, якими користувався Арні, розсипалися по всій підлозі у його боксі. Або, якщо в Арні на полиці стояла кава, Реппертон примудрявся зачепити її ліктем і розлити. Після цього він трубно гарчав «Ну пробааааач… ТЕ!», як Стів Мартін,[48] зі своєю гидкою самовдоволеною посмішкою на всю мармизу. Дарнелл кричав на Арні, щоб той позбирав насадки, поки якась у дірку в підлозі не провалилася абощо.
Небавом Реппертон навмисне звертав зі шляху, яким ішов, щоб аж зі свистом гепнути Арні по спині й прогорлати: «Як ся маєш, Пиздопикий?»
Ці залпи Арні витримував зі стоїцизмом людини, яка вже бачила це все раніше, через усе це проходила. Він, мабуть, сподівався, що станеться одне з двох – або знущання сягнуть стабільного рівня роздратованості й припиняться, або Бадді Реппертон знайде собі іншу жертву й відчепиться. Було також і третє сподівання, занадто прекрасне, щоб у нього повірити – завжди існувала можливість, що Бадді по заслузі посадять за щось і він просто зникне з очей,
«Містер Ґудренч» (
«Ну пробачте!» (1977) – комедійний номер американського актора Стіва Мартіна, назва й відповідний рядок з якого стали модним висловом у США.