Головний від такої відповіді трохи з коня свого не гепнувся.

      – А ти, бабо, мене анітрохи не боїшся?

      – Чого б це я тебе боялася, дурнику? Страшний чорт, коли в нього копит і рогів не видно, коли ти його за людину маєш і себе обдурити дозволиш. А тебе, червонопикого, за п’ятсот ярдів ні з ким не сплутаєш.

      – Ну ти, бабо, язика не розпускай. Я теж, почекай-но, тобі перепустку до нас виписати можу.

      – Та нічого ти не можеш. Сама у Бога прошу, аби вкоротив мені віку, та де йому почути мої молитви, – гірко зітхнула старенька. – Але ж ти щось запитати хотів, то питай, бо сонце ондечки зійде – не встигнеш і під землю втекти.

      – Аж не проста ти баба; ну так, твоя правда, не маю на тебе часу, іншим разом я по тебе прийду. А зараз кажи мені: чи не бачила тут зайця, а якщо бачила, то куди він побіг?

      – Як не бачити, бачила одного тут, утікав щодуху о-о-о-н туди, – і стара показала рукою на схід. – Та вам його не спобігти, аж надто прудкий.

      – Це ми ще подивимося, – прохрипів мисливець і з місця пустив свого коня галопом.

      Досвітні сутінки розступилися перед снопом іскор, що вирвалися з-під копит мисливської свити. Не встиг вщухнути тупіт пекельних копит, як з кошика вискочив заєць, три рази тупнув задньою лапкою і в стрибку перекинувся через себе. Замість вуханя перед старою постала неймовірної краси жінка в білому вбранні.

      – Дякую тобі, хоробра бабусю, ти врятувала мене від страшної небесної кари за мої гріхи: зайцем мусила я тікати від пекельних мисливців, доки опинюся за їхніми спинами, а вони про це гадки не матимуть. Без тебе нічого б не вийшло. І як ти не злякалася отих чудовиськ?

      – Та не дякуй, красуне, чого мені боятися? Я вже своє відбоялася.

      – За доброту та хоробрість я тобі віддячу, а щодо мисливця не турбуйся, бо не прийде він по тебе, бо ж боїться молитов, як і добра, яким сповнене твоє серце, – сказала це жінка і зникла в імлі досвітній.

      А старенька далі собі пішла. Але відтоді кури її стали нести кожна по два яйця на день, та й корова раптом ні з того ні з сього по два відра молока давати стала, такого смачного, що по нього з усієї округи їздили до старої. А вона у вранішніх молитвах щоразу згадувала жінку в білому вбранні.

      Біннорі

      Англійська казка

      Широка і прудка річка Бíннорі. І військові кораблі, і торговельні судна плавали її водами. На берегах тієї річки розляглося королівство, де правив добрий і мудрий король. І було в того короля дві дочки: старша Елізабет і молодша Маргарет.