Крихітка фея та інші британські казки. Народна творчість
Читать онлайн книгу.
довгих десять років відкладав пенс до пенса і тепер так просто не віддасть своє.
– З чого б це була твоя земля? – здивувався він. – Цю землю я собі купив на чесно зароблені гроші. Ось у мене і купча є.
«Добре, що зразу сюди пішов, а не заніс купчу додому, а то і довести б нічим було, що земля вже моя», – подумав Неш, розраховуючи, що папір з графської печаткою переконає чудовисько й воно собі забереться геть.
Але розрахунки Неша не справдилися.
– Що мені твій папірець, чоловічку? Земля МОЯ, – безапеляційно заявив Страшко.
– Ні, але стривай, давай тоді підемо в суд, нехай він нас розсудить, – обурився селянин.
– Е, ні, знаю я ваші суди, там правди не знайдеш, – одмовило страховисько. – Давай краще ось як зробимо: ти будеш обробляти поле, а мені будеш половину врожаю віддавати.
Робити нема чого, погодився на те селянин, а сам хитрість задумав:
– Я буду орати, сіяти і збирати врожай, віддаючи тобі рівно половину, але ти мені заздалегідь повинен сказати, яку частину врожаю ти хочеш – вершки або корінці.
– Ну що ж, давай так, – зрадів і собі Страшко, – я хочу вершки.
– Хай буде по-твоєму, власнику цих земель, – вирішив підіграти йому селянин.
А сам тим часом вирішив сіяти буряки. Рік видався хороший: дощів було вдосталь, та й сонечка не бракувало. Неш усе літо працював не покладаючи рук: орав, скородив, сіяв, бур’яни виполював. А Страшко тим часом у затінку собі сидів і за Нешем спостерігав, міркуючи, як добре влаштувався: і робити нічого не треба, і половину врожаю матиме. «Даремно я попереднього селянина, який вирішив, що ця земля його, з’їв. Треба було йому запропонувати ось так співпрацювати», – зітхнувши, подумав Страшко.
Але настав час збирати врожай. Неш викопав увесь буряк, і вони разом зі Страшком поділили його, як і домовлялися: вершки – неробі, корінці – Нешу. Як усім відомо, у буряка лише «корінці» придатні для їжі, а листя хіба на корм худобі годяться.
Ох і обурився ж Страшко.
– Ти обдурив мене, мерзенний селянине, – лютував він. – Яка ж це половина, що мені робити з цією половиною?
– Але, заради Бога, володарю цих земель, ти сам вибрав «вершки», коли я тебе питав цієї весни! – нагадав йому Неш. – Якщо тобі є на кого сердитися, то тільки на самого себе.
– Так, я вибрав, – не вгамовувався Страшко. – Але я ж не знав, що ти будеш сіяти буряки!
– Але я й сам не знав, владико, тут все від погоди залежить, – виправдовувався селянин. – Хочеш, наступного року зробимо навпаки: мені дістануться вершки, а тобі – корінці?
– Та інакше й бути не може, – заревів Страшко, – бо я тебе просто з’їм!
– Хай так і буде, – погодився селянин, а про себе вирішив, що наступного року він посіє пшеницю.
Зима пройшла, і настала пора братися за оранку.
Прийшов селянин на своє поле, а там, як і раніше, Страшко стоїть.
– Чолом тобі, владико тутешніх земель, – привітав його селянин. – Щось маєш не дуже здоровий вигляд.
– Та