Крихітка фея та інші британські казки. Народна творчість
Читать онлайн книгу.
пане добродію, – почала Гуді, – а ви теж вирішили сходити за покупками?
Від несподіванки косоокий аж присів.
– А ти що, мене бачиш? – замість привітання промовив він.
– Звісно, бачу, як не бачити, ви ось, переді мною стоїте, – здивувалася Гуді.
– А яким ти мене оком бачиш? – поцікавився косоокий.
– Правим бачу, – все ще здивовано відповідала Гуді.
– Так ось і отримуй по ньому, – зло промовив косоокий і тріснув своєю тростиною прямо Гуді в праве око.
Відтоді вона ним і не бачить нічого, але дістала хороший урок: ніколи не мати з бісами нічого спільного.
Чарівний ріг
Англійська казка
Давним-давно, за часів славних лицарів і турнірів, жив один лицар. Але, як ми далі побачимо, не був він славним, а був звичайним пройдисвітом, хоч і мав герба з крилатим змієм. Якось цей лицар їхав з королівським почтом на полювання. За якийсь час наш герой захотів пити. У лісі він зустрів дроворуба, якого й спитав, де тут можна знайти джерело.
– Та навіщо тобі джерело, шановний лицарю? – здивувався дроворуб. – Бачиш – он там починається пагорб, то ти виберись на нього і скажи: «Хочу пити!»
– І що, тоді мені одразу пити перехочеться? – посміявся з дроворуба лицар.
– Ні, – вів далі дроворуб, – після того, як ти вимовиш ці слова, з’явиться чолов’яга в шовковій лівреї і запропонує тобі ріг, прикрашений коштовним камінням. Такі наші предки колись робили. А в тому розі буде духмяне питво, яке вмить позбавить тебе спраги і наповнить тіло свіжістю та силою.
– А ти ж сам у ці казки віриш? – поцікавився лицар.
– Та я не тільки вірю, але й бував на тому пагорбі не раз, – відповів йому дроворуб. – Та у нас тут всі знають про цей пагорб.
– А коли всі знають, то чому ж іще ніхто рога того коштовного, про якого ти мені тут торочиш, не вкрав? – здивувався лицар.
– Ось цього я тобі не скажу, шляхетний пане, – відповів дроворуб, розуміючи, що даремно він лицарю про пагорб розказав.
Лицар хмикнув і поїхав до пагорба.
Пагорб був великий, і лицар зрозумів, що на коні туди не забереться. Він прив’язав коня біля підніжжя пагорба, а далі пішов вузькою стежкою, яка вела на вершину. Доки дістався до вершини, лицар весь аж облився потом, а його спрага стала ще більшою, а оскільки обмежувати ні в чому він себе не любив, то як закричить на всю горлянку:
– Хочу пити!
І, як казав дроворуб, тієї ж миті невідь-звідки з’явився чолов’яга в шовковій лівреї і подав лицареві ріг, прикрашений діамантами та рубінами – таких великих лицар зроду-віку не бачив. Осушив той ріг лицар, і сили до нього повернулися, а про спрагу він і думати забув. Але став він гадати про те, як вкрасти цей ріг. Та нічого розумнішого він не придумав, як щодуху кинутися геть з рогом, забувши про лицарські честь і гідність.
Але далеко лицар зі змієм на щиті не втік. Дроворуб після розмови з ним про все розповів графу Глостерському, який наздогнав безчесного лицаря і вбив його, забравши