Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
групами чоловіків, які прямували до брами, і зрештою опинився так близько від капітана, що торкнувся його ліктя.
– Капітане?
Офіцер обернувся, і Джек закляк там, де стояв. Зблизька шрам здавався ширшим, наче окремим від тіла – жива істота, що повзла людським обличчям. «Зі шрамом чи без, – подумав Джек, – а обличчя цього чоловіка демонструвало сильне нетерпіння».
– Що таке, хлопче? – спитав він.
– Капітане, мені веліли поговорити з вами. Я повинен побачити Леді, але я не думаю, що можу потрапити в палац. О, іще мені наказували дещо вам показати. – Джек засунув руку в простору кишеню чужих на собі штанів і стиснув у пальцях трикутний предмет.
Коли він розтулив долоню, побачене шокувало його – на руці лежав не медіатор, а довгий зуб, можливо, акулячий, зі складною золотою інкрустацією.
Коли Джек підвів очі на капітанове обличчя, готовий до удару, то побачив там відлуння власного подиву. Нетерплячка, що, певно, була в офіцера в крові, миттєво зникла. Могутні риси викривили невпевненість і навіть страх. Капітан простягнув руку до Джека, і хлопчик збагнув, що той збирається взяти інкрустований зуб: він віддав би його, але чоловік просто накрив зуб пальцями підлітка.
– Іди за мною, – сказав він.
Вони обійшли навколо однієї стіни великого павільйону, і капітан повів Джека у таємний закуток, що закривався вітрилоподібним шматком парусини. У мерехтливій напівтемряві обличчя воїна виглядало так, наче хтось розмалював його рожевою крейдою.
– Цей знак, – сказав він доволі спокійно. – Звідки він у тебе?
– Я отримав його від Спіді Паркера. Він сказав, що я маю вас знайти та показати його вам.
Чоловік похитав головою.
– Мені це ім’я невідоме. А тепер я хочу, щоб ти віддав знак мені, – він міцно стис Джекове зап’ястя. – Давай сюди та кажи, у кого вкрав.
– Я не брешу, – відповів Джек. – Я отримав це від Лестера Спіді Паркера. Він працює в «Дивосвіті». Але коли він давав це мені, то був не зуб, а гітарний медіатор.
– Гадаю, ти навіть не уявляєш, що з тобою буде, хлопче.
– Ви знаєте його! – почав захищатися Джек. – Він описав вас: сказав, що ви – капітан Зовнішньої Варти. Спіді сказав знайти вас.
Капітан знову похитав головою і ще сильніше стис Джекову руку.
– Опиши мені цього чоловіка. Я миттю дізнаюся, якщо ти мені збрешеш, тож раджу цього не робити.
– Спіді – старий, – почав Джек. – Він колись був музикантом. – Хлопчику здалося, ніби в чоловікових очах щось промайнуло. – Він чорний – чорний чоловік.
– Чорний? Ти, мабуть, хотів сказати коричневий чоловік?
– Ну, чорні люди насправді не зовсім чорні. Як і білі, по-правді, не дуже білі.
– Коричневий чоловік на ім’я Паркер. – Капітан м’яко відпустив хлопчикову руку. – Тут він зве себе Паркусом. Тож ти… – він кивнув у напрямку невидимої точки десь за небокраєм.
– Так і є. – відповів Джек.
– І Паркус… Паркер…