Талісман. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
збереже сік Спіді на випадок, коли той знадобиться найбільше.
Та й сам Спіді радив йому пересуватися дорогами цього світу. Просто виконуй накази, приятелю.
Коли сонце здіймалось на небосхил, а шлунок був наповнений, машини підвозили його на тридцять-сорок миль на захід. У цей час Території видавалися йому неймовірно далекими та примарними: нагадували фільм, що встиг забутися, мов коротка фантазія. Іноді, відкинувшись на пасажирському сидінні автомобіля якогось шкільного вчителя і відповідаючи на звичні питання стосовно себе, Джек і справді забував про Території. Вони справді забувалися, й він знову ставав – або майже ставав – таким самим хлопчиком, яким був на початку літа. Особливо на великих автострадах, коли водії висаджували його біля виїзду з дороги, а за десять чи п’ятнадцять хвилин, щойно він здіймав великий палець, перед ним зупинялася наступна машина.
Зараз Джек перебував десь неподалік від Батавії, в західній частині штату Нью-Йорк. Намагаючись дістатися до Буффало, він задкував аварійною смугою I-90 (палець догори), – згодом мав намір рухатися південніше. Важливо, міркував Джек, скласти план, а тоді просто дотримуватися його. «Ренд Мак-Неллі» та Історія закинули його сюди; треба було лише трішки щастя і знайти водія, котрий би довіз його до Чикаго або Денвера (чи навіть до самого Лос-Анджелеса, якщо вже мрієш про щастя, малий Джекі), – і тоді він повернеться додому ще до середини жовтня.
Хлопчик засмаг, його м’язи зміцніли. У кишені лежали п’ятнадцять доларів, зароблені на останньому місці роботи (посудомийник у забігайлівці «Золота ложка» в Оберні). Інколи ночами йому хотілося плакати, але він не зронив жодної сльозинки від часу тієї першої жахливої ночі. Тепер Джек тримав усе під контролем, ось у чому полягала різниця. Тепер він знав, як діяти, досконало розібрався що й до чого та сам керував навколишніми подіями. Здавалося, що він уже бачить кінець своєї мандрівки, хоча до нього було ще надзвичайно далеко. Мандруючи, як йому наказував Спіді, переважно цим світом, Джек міг рухатися доволі швидко та дуже скоро повернутися в Нью-Гемпшир із Талісманом. Це мало спрацювати, і проблем набагато менше, ніж він очікував.
Принаймні так міркував Джек Сойєр, мружачись від сонця, що котилося на захід, поки блакитний, запорошений «Форд-Ферлейн» з’їхав на узбіччя, очікуючи доки хлопчик підбіжить до нього. «Миль тридцять-сорок», – міркував він про себе. Він уявив сторінку «Ренд Мак-Неллі», яку бачив сьогодні вранці, і вирішив: «Оутлі». Звучить по-дурному, мізерно та безпечно – він ішов уперед своїм шляхом, і ніщо тепер не могло йому завадити.
Перш ніж відчинити дверцята «ферлейна», Джек нахилився й зазирнув у машину. Грубі зразки книжок і флаєри гамузом лежали на задньому сидінні; на передньому громадились дві величезні валізи. Огрядний чоловік із чорним волоссям, що майже скопіював позу Джека, нахилившись над кермом, аби визирнути, був комівояжером. Піджак від синього костюму висів на гачку за ним; краватка – напіврозв’язана; рукави – засукані. Комівояжер років