Куджо. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
залишатися на роботі до п’ятої, незалежно від вихідних. особисто Вік вбачав у цьому ще одну ознаку занепаду західної цивілізації. Можливо, якраз у цю мить Ліза, двадцятиоднорічна красуня майже з повною відсутністю грудей, одягнена в обтислі джинси й «нуль-бюстгальтер», вливалася в потік машин на магістралі, прямуючи на південь, до Олд-Орчерда чи Гемптонса. «Відривайся, Диско-Лізо», – з посмішкою подумав Вік.
На столі лежав лише один непрочитаний лист.
Здивований, Вік узяв його до рук; першим, що впало у вічі, було виведене під адресою слово «оСоБИСТо», друге – те, що текст написаний великими друкованими літерами.
Він крутив лист у руках, відчуваючи, як струмінь невиразної тривоги вливається в загальний стан безжурної втоми. Десь у глибині душі зненацька зродився майже несвідомий порив розірвати лист спочатку надвоє, потім на чотири, потім на вісім частин і викинути в кошик для сміття.
Натомість він розкрив конверт і витяг один-єдиний аркуш.
Ще більше друкованих літер.
Просте послання, усього шість речень, було як влучання просто в серце. Він радше не сів, а звалився в крісло. З горла вирвався тихий хрип, як у людини, з якої раптом вибили все повітря. Деякий час у голові не було нічого, крім радіошумів; він не усвідомлював… просто не міг… збагнути. Якби в цю мить зайшов Роджер, то, певно, подумав би, що у Віка серцевий напад. Певною мірою так і було. Обличчя біле, як крейда. Рот роззявився. Під очима з’явилися синюваті півмісяці.
Він прочитав записку ще раз.
І ще раз.
Спочатку погляд прикувало перше питання:
ЩО ТОБІ НАГАДУЄ ОТА РОДИМКА ЗРАЗУ Ж НАД ЛОБКОВИМ ВОЛОССЯМ?
«Це якась помилка, – спантеличено подумав Вік. – Крім мене, цього ніхто не знає. Хіба що мати. І батько».
Потім він відчув перший болісний укол ревнощів: «Її прикривають навіть бікіні. Навіть її вузенькі бікіні».
Вік запустив пальці у волосся. Тоді відклав листа й запустив у волосся і другу руку. Груди все ще стискало, як від удару кулака: було таке відчуття, ніби серце замість крові перекачує повітря. Його охопив страх, біль і сум’яття. Та найдужчою емоцією, що притлумлювала дві інші, був усепоглинальний страх. Літери вороже дивилися на нього і кричали:
Я З НАСОЛОДОЮ ТРАХАВ ЇЇ ДО НЕ МОЖУ.
Тепер погляд спинився на цьому рядку, не в змозі від нього відірватися. За вікном Вік почув ревіння літака, що набирав висоту, здіймаючись у небо над аеропортом, віддаляючись у невідомому напрямку, і подумав: «Я З НАСОЛОДОЮ ТРАХАВ ЇЇ ДО НЕ МОЖУ». Вульгарно. Як вульгарно. Саме так, пані та панове, а як же інакше? Як удар тупим ножем. «ТРАХАВ ЇЇ ДО НЕ МОЖУ»… Який зворот. Невигадливий. Ніби просто в очі пустили струмінь із водяного пістолета, наповненого акумуляторною кислотою.
Він щосили намагався думати зв’язно і (Я З НАСОЛОДОЮ) просто не міг (ТРАХАВ ЇЇ ДО НЕ МОЖУ) зосередитись.
Тепер його очі впали на останній рядок, котрий він перечитував знову й знову, ніби намагаючись якось заштовхати його зміст у свою свідомість.