Господь симпатизує аутсайдерам (збірник). Сергій Жадан

Читать онлайн книгу.

Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан


Скачать книгу
діваючись на щось все одно,

      і небуття важке полотно

      покірно дається йому до рук.

      І все, що буде з ними тепер, –

      гольфстріми, айсберги мертвих морів,

      щоденний рух повітряних сфер,

      спів кашалотів і крик химер,

      поява запахів і кольорів,

      коріння трав і листя дерев,

      озерні льоди і пташиний свист,

      руди і вугілля натруджений трем,

      слухняних тварин шепіт і рев,

      жага лунких торговельних міст,

      вогонь, що спалює кораблі,

      смерть на темних шовках знамен,

      згаслі зірки на високому тлі,

      тихі мерці в літній землі,

      кров, ніби лава в покладах вен:

      прийде все, що мало прийти,

      і зникне все, що колись було,

      як мито за явлені їм світи,

      за голос із домішками темноти,

      за видих у вивільнене тепло.

      І, знаючи все, що чекає на них,

      він все ж вимовляє її ім’я,

      зіткане з приголосних і гірких голосних,

      доки йому підступає до ніг

      ніжності сутінковий сніг,

      любові смарагдова течія.

      «Марат помер уві сні…»

      Марат помер уві сні.

      На початку березня, навесні.

      Коли тануть сніги

      і ріки лишають свої береги,

      як діти лишають батьківські доми

      після тяжкої зими.

      Марат тренувався на «Спартаку».

      Мав техніку – вивірену і тривку,

      мав треноване тіло,

      ходив із серйозним лицем,

      був, мабуть, справді найкращим бійцем

      у напівсередній вазі,

      носив наколку з Фіделем на лівій нозі.

      Імам говорив, стоячи над ним:

      «Пророк, – говорив, – ніколи не був сумним.

      Пророк знав: зло зжирає зло.

      Буде так, як буде. Завжди так і було.

      Ось і Марат матиме що сказати

      про кожну з власних провин.

      Пророк і вигадав пневмонію

      для таких, як він».

      Маратова мама мовчала в кутку.

      Маратів брат слухав молитву гірку.

      А коли імам поклав долоню

      йому на плече худе

      і сказав:

      «Усе, що зникає, знову колись зійде», –

      «Ніщо не зникає, – відповів йому брат. –

      Я заберу собі капу, з якою бився Марат.

      Я знаю, чому він помер.

      Щоранку він бився проти своїх химер.

      Щодня він збивав у кров кулаки.

      Щовечора він відчував,

      як згасають над ним зірки.

      Лише найхоробріші з нас заступають за цю межу.

      Хто бачив його в рингу, знає, про що я кажу.

      Як може зникнути те, що є?

      Що з ним робитиме той, хто все нам дає?

      Зникнути може хіба що страх.

      Решта лишається в нас – молодших братах,

      які розбивають собі серця,

      стоячи до кінця».

      Брат відійшов убік.

      Він був молодший на рік.

      Марата вважав головним.

      Всюди ходив за ним.

      Тепер ось мовчав, відійшовши нараз,

      і стримував сльози, певно, соромлячись нас.

      Коли виносили тіло, почався сніг.

      Падав із темних небес до ніг.

      Імам ішов попереду, ніби мара.

      Рання весна на цвинтарі – не найкраща пора.

      Жінки починали плакати, а чоловіки

      відчували, як тихо згасають над ними зірки.

      «Бої без правил – заробіток святих…»

      Бої без правил – заробіток святих,

      коли суддя щось кричить і натовп затих.

      І молоді апостоли б’ються

      проти місцевих,

      себто проти чужих.

      І Ісусу теж намотують бинти на кулаки,

      і виштовхують в коло, ніби у води ріки,

      і проти нього стоїть юний вантажник,

      і, вітаючись, не подає руки.

      І коли Ісус падає на циркове сукно,

      коли зісковзує в пекло, кудись на дно,

      тіло його стає ламке, мов хліб,

      а кров – суха, як вино.

      Але хтось кричить йому в спину: «Давай, зберись!

      Згадай


Скачать книгу