---

Скачать книгу

---

і старі люди казали, шо там блуд бравсі. Ну, тепер дідько боїцці всіх, він вже не йде, а тогди – то правда бýла… Навіть мóї тато. Мóї тато, то все ноччю возили. Снопи, всьо. Бо то днем – сили косити. А коні сами знают, куди ходити, аж під фіртков той господар пробудиццє. Тато везут кукурудз, снопами. Наклали-наклали, і їдут. А нарешті коні стали. Вони стали, і тако… Тато що – батогом б’ют, всьо, – нічо’. А вони учули. Знали, шо цей злий дух дуже любит людині зробити, аби людина наробила си. Ну, пошкодити шось, аби людина наробила си. Вони злазьи з фіри і хотье за вýздечку взєти коні перегнати. Вони – ніяк. Розчепірили ноги, і ніяк іти. Оден кінь в той бік, другий в той бік, дишель отак стоїт, задер сі догори, і ніяк. Вони тогди стают, розпрігают коня, обертают, – тому дают ту упріж, тому дают ту упріж, запрігают, перекручуют, сідают на фіру і – не переΐздіт це, але навертают на поле обминути. Чо’ вони там спинили сі, не переΐздіт. Вони, я, каже, може, я десіть метрів проїхав – як щос у долоні… Ага, правда, – вони як злізли з фіри, а перед ними стоїт сніп кукурудзє́нки. Стоїт, листячком махає. А вони думали, що коні напудились цего снопá. Хтіли його… за… то… і викінути. Воно ни бере. Вони ще раз… і їм самим вже стало страшно, і тогди вони стали коні ці перепрігати, і вони як минули цей сніп (вони минули сніп, не їхали на сніп), минули і, каже, мо’, так з десіть метрів, і як щос заплеще в долоні! Як заирже, так «Га-га-га-га-га!» Як коні рушєють – то чуть віз не розтелéпали. Так шо колись цего бýло повно. Там, казали, салдати погинули в австрійску війну, і їх не переховали, ні нічо’. То Кругла Мóчіра, як їхати на Дýбки, і там поклали хрест цим салдатам, але не переховали».[116]

      Показово, що нерідко підкреслюється саме властивість коней відчувати чорта, адже кінь і сам нібито від дідька: «Коняки ни мона святити, свячонею водою ни мона коняки, вони з чорта. Казали… тогó… чорти не давали людям робити, а Бог сказав: «Запряжіте та їдьте». То бачте – вона й несе – біда відає єк… То ж не віл. А віл, корова із тогó… ой, як вам сказати… із соломи. Корова з соломи і віл, а кінь із чорта. Його не мона…»[117]

      Іноді ознакою чорта є винятково акустичні прояви: «Буває, шо начинає ревти перед тобою в лісі, нечиста сила якась, лякаха, а не видно нічого».[118]

      Окрему групу оповідок та бувальщин становлять ті, у яких людину ніби щось кличе:

      – «По ягоди пошов. І то не нада ніколи обгукуватса в лєсі, когда гукає. Особєнно в двєнадцать часов дня. Ніколи не ’бзивайсь. Мене гукає, гукає: «Гу-гу!» Я собє:

      «Гу-гу, гу-гу!» І набрав уже ягод півкорзіни. Колі чую: «Гу-гу!» Да й все ближе та й ближе. Як зорвавса вітер, такий ураган: дерева трощит, ламає; свище, вищить. Я як став утєкати, – тіє ягоди вісипав геть усє. Насілу уйшов на чісте».[119]

      – «Да, було таке, шо лякало. Колісь покойну мою матку гукáло. Прíйдзє і гукає. Дак яна вже давай жáліцце. Дак я бабі пожалілас, а баба каже: «Ото як прíйдє да будє гукать, дак скажи – насєругó». Дак я матци сказала, дак менє́ пришло гукáть. Се лічно менє. Дак я як ізлякаласє… Значить, раз я вже

---

Скачать книгу