Українська міфологія. Володимир Галайчук
Читать онлайн книгу.я закуски ше ніколи не бачив і не чув». Да танцовав-танцовав, танцовав-танцовав – целу ноч танцовав. Коли, як проспєвали півні да стало розвиднювати, а вон подививса – аж вон на болоті на купині лежить, только конска кучечка. А вон коло його танцовав, і його єв, і сам обброхавса аж по уші. А тоди пришов додом, як розвóдніло».[92]
Нерідко трапляються описи чорта як «панича» чи «пана», зазвичай із люлькою:
– «Був в нас случáй такий, шо ото дві жінки пасли худобу (ото з Великосілля). То тій другій жінці показалося – такий пан вийшов в капелюсі: чорний, гострий, каже [капелюх], так перевертався, скакав, і вона ся сміяла, сміяла, каже: дивись, який панисько (а та друга не виділа). Перевертався, а вона ся сміяла, а тоди він встав, каже: «Я тебе вóзьму». Та як злементувала несвóїм голосом – пришла додому – синя вся. То ше теща моя росказувала: «А я ніц не виджу», – каже. То нечиста сила».[93]
– «Зараз ходят люди – і двананціта, й друга, й перша – і нихто ничо не видит. Ну а ранче, ше як мій тато жив, то чогось люди виділи. Каже: отак, як наша хата, і тако через лукý переходили на дорогу. Ну то бýло на Йордань, на Святий вечір тато йшов. До церкви. Стоїт, тато каже, пан. Файка така закручена. Каже: волосся так мені аж дротом стало. Я так перейшов боком і пішов до церкви. Той пан так і лишився. Перше старі люди много говорили».[94]
Побутує популярне оповідка про зустріч із таким «паном», під час якої селянин міняє свою стару черепульку на гарну пацьоркову люльку «пана», а вдома з’ясовує, що то кізяк чи сухий патик. Такий сюжет є одним із найвідоміших в Україні:
– «Це колись, як розказували, шо йшов в млин чоловік із Черніговки (с. Велика Чернігівка – В. Г.). Да йде собє в капелюшé – старий, бо б’єднй був – і курит там якусь папиросу. Аж панич такий стоїт на мосту: «Шо це ти, – каже ж до нього, – у такім старім? На тобє нового капелюшá, наклади». Ну, взяв, наклав, а свого там пов’єсив на березі. А папироса взяв: «На тобі, – каже, – люльку». Ну, той взяв, до курит люльку… До приходит в млин, а там чоловєки сидят – да засміялися. «Шо це ти, – кажут, – здурів, чи шо?» – наклав сувóрчик із кошá на голову за капелюшá, а в зубах – сучок із кореня – за люльку. Ну то так і курив. Каже: «От, проте здурив і мене недобрий». Назад, вже розвиднило, вон йде вже вдень: та й тей капелюш уже лежит, де він поклав, і папирос».[95]
– «Іде один мужик уночє провірєти кони на паствище. Перед опівночи. Передибає єго панок, курит люльку: таку делікатну, пацьорковану, шо ну. Скри сі сиплєт. І він іде, курит люльку череплєну, таку міняльську. «Добрий вечір». – «Добрий вечір». «Замінєймосі люльками», – каже той дідько тому ґазді. Ґазда подививсь – та єк не замінєти: в мене таке череплєне, сюди-туди, а в того така пацьоркова, делікатезна… «На тобі», – та й подав свою люльку. Та й вроті принєв у него люльку. Пішов д’ конєм, подививсі там на пасовище на коні, де вни сі находєт до днини, приходит д’ хаті, надумав, шоби закурив. Він по кишеньох – люльки нема. Находит у кишени кочєн сухий з капусти.
92
Зап. 19.08.1995 у с. Латаші Народицького р-ну Житомирської обл. від Шевчук Надії Омелянівни, 1919 р. н.
93
Зап. 24.09.2003 у с. Волошинове Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Леб’яка Йосипа Йосиповича, 1933 р. н.
94
Зап. 24.09.2003 у с. Волошинове Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Тхорик Степанії Андріївни, 1936 р. н.
95
Зап. 19.08.1995 у с. Латаші Народицького р-ну Житомирської обл. від Шевчук Надії Омелянівни, 1919 р. н.