Три товариші. Еріх Марія Ремарк
Читать онлайн книгу.
контрудар! Я кивнув.
– Зателефоную. Сподіваюся, що вона купить-таки машину.
Ленц знову відкрив був рота, та я стусонув його в голінку й так на нього подивився, що він, усміхнувшись, замовк. Ми випили по чарці. Я пив тільки коктейль «Сайд-кар» з лимонним соком. Боявся, щоб знову не збитися на слизьке.
Готфрід був у чудовому гуморі.
– Тільки-но заходив до тебе, – сказав він. – Думав, що підемо кудись разом. Тоді зайшов у містечко розваг. Там нова чудова карусель. Давайте підемо туди, га? – Він глянув на Патрицію Гольман.
– Ходімо швидше! – відповіла вона. – Я страшенно люблю карусель!
– Тоді ходімо зараз же! – сказав я, радіючи, що ми підемо з бару – на вулиці все було простіше.
Шарманщики – перші форпости містечка розваг. Меланхолійні ніжні звуки. На потертих оксамитових килимчиках, якими звичайно вкривають шарманки, сидить часом папуга або змерзле мавпеня в червоній сукняній курточці. Пронизливо лунають голоси торговців. Вони продають клей для порцеляни, склорізні алмази, шербет, повітряні кульки, тканини. Від карбідних ламп розливається холодне синювате світло та специфічний запах. Ворожки, астрологи, ятки з медовими пряниками, човни-гойдалки, павільйончики з атракціонами й нарешті – гучна музика, різноколірні барви, блиск – освітлені, наче палаци, кружляли башти каруселей.
– Нумо, дітки! – Ленц із розмаяною чуприною кинувся до «американських гірок».
Тут грав найпотужніший оркестр. З укритих позолотою ніш павільйончика, по шестеро з кожної, виходили фанфаристи, поверталися на всі боки, сурмили, салютували фанфарами й відступали назад. То було грандіозне видовище!
Ми сіли у велику гондолу з головою лебедя і помчали вгору та вниз. Навколишній світ мерехтів і мчав повз нас, погойдувався і провалювавсь у чорний тунель, крізь який ми пролітали під стук барабанів, а тоді виринали назустріч блиску й фанфарам.
– Далі!
Готфрід метнувся до «летючої каруселі» з дирижаблями й аеропланами. Ми взяли на абордаж цепелін і зробили на ньому три кола.
Засапані, ми знову опинилися на землі.
– А тепер до чортового колеса! – заявив Ленц.
Чортове колесо – це велике і гладеньке, трохи опукле кружало, що обертається все швидше й швидше, і треба зуміти вдержатись на ньому! На кружало стало щось чоловік із двадцять. І Готфрід із ними. Він бігав, як навіжений, і публіка аплодувала йому. Під кінець він лишився на кружалі тільки вдвох із якоюсь гладкою куховаркою. Побачивши, що їй уже не вдержатися, ця хитруха просто сіла посередині кружала, а Готфрід гасав навколо неї. Інших усіх уже поскидало. Нарешті, ця ж сама доля спіткала й останнього з романтиків – він поточився просто в обійми куховарки й разом із нею скотився з кружала. Готфрід підійшов до нас, ведучи куховарку під руку, називаючи її просто – Ліна. Ліна ніяково посміхалася. Готфрід спитав, чим її можна почастувати. Ліна відповіла, що пиво добре втамовує спрагу. Обоє зникли в баварському павільйончику.
– Ну, а ми? Куди ми тепер підемо? – спитала Патриція Гольман: очі її блищали.
– До