Асистент. Тесс Ґеррітсен
Читать онлайн книгу.
килим перетворився на овальний ставок, який світився яскравим блакитно-білим сяйвом.
– Як на цьому тлі можна щось побачити? – запитав Корсак. – Це те саме, що шукати скло, яке плаває у воді.
– Скло не плаває у воді, – зауважив Мік.
– Ну, так, ви ж у нас інженер. А як вас друзі називають? Мікі?
– А тепер подивімося на канапу, – втрутилася Ріццолі.
Мік спрямував туди лампу. Канапа також світилася, але слабше. Він ретельно пройшов лампою по її м’яких контурах і подушках, але не виявив жодних підозрілих плям, лише декілька довгих волосин і часток пилу.
– Вони жили охайно, – сказав Мік. – Плям немає. І навіть пилу небагато. Готовий посперечатися, що це нова канапа.
– Як добре, – буркнув Корсак. – Я не купував нової канапи відколи одружився.
Ріццолі відчула нездоровий запах поту, коли в темряві Корсак наштовхнувся на неї. Він шумно дихав, немовби мав проблему із придатковими пазухами. У темряві його сопіння звучало ще гучніше. Ріццолі роздратовано відсунулася й зачепила ногою журнальний столик.
– Чорт!
– Обережніше, – сказав Корсак.
Вона хотіла була відповісти, але припнула язика. Атмосфера в кімнаті й так не вирізнялася доброзичливістю. Ріццолі нахилилася розтерти ногу й відчула запаморочення і розгубленість від раптової зміни пози. Довелося сісти навпочіпки, щоб не впасти в темряві. Декілька секунд Ріццолі сиділа, сподіваючись, що Корсак не наступить на неї – він був такий важкий, що розплющив би її. Вона чула, як чоловіки рухаються за кілька футів від неї.
– Кабель заплутався, – сказав Мік.
Він крутонув «Краймскоп», щоб вивільнити кабель, і промінь лампи раптом метнувся до неї. Вона уважно подивилася на залиту світлом ділянку килима поряд. У рамці флуоресцентних волокон виднілася темна пляма з нерівними краями, менша за десятицентовик.
– Міку, – покликала вона.
– Можеш ніжку столика підняти? Здається, кабель там закрутився.
– Міку!
– Що таке?
– Неси лампу сюди. Світи на килим, просто туди, де сиджу я.
Мік підійшов до неї. Корсак теж – тепер вона чула його застуджене дихання поруч.
– Світи мені на руку. Я тримаю палець біля того місця.
Килим залило блакитним світлом. На тлі флуоресцентного сяйва її рука здавалася чорною.
– Отут, – сказала Ріццолі. – Що це таке?
Мік присів навпочіпки біля неї.
– Якась пляма. Я маю сфотографувати її.
– Але ж пляма темна, – озвався Корсак. – Я думав, ми шукаємо те, що світиться.
– Коли тло флуоресцентне, як волокна цього килима, біологічні речовини можуть здаватися темними, бо вони світяться не так яскраво. Це може бути що завгодно. Доведеться відправити зразок у лабораторію.
– То що, ми виріжемо шматок із цього прекрасного килима лише через те, що знайшли якусь стару пляму від кави?
– Можна спробувати ще одну штуку, – сказав Мік, подумавши.
– Яку?
– Я зміню довжину хвилі. Перемкну лампу в короткохвильовий діапазон.
– І